• Популярні новинки

    Ваш кабінет


    Наша сторінка

    Зараз онлайн





    Віршована казка про булінг
    • 12-06-2022, 21:18
    • 2 648
    • 0
    Віршована казка про булінг
    Віршована авторська казка про ситуацію булінгу в навчальному закладі. 
    Можна використовувати для театральних постановок, дискусій та 
    інших видів роботи для профілактики булінгу серед дітей та дорослих.

             Творча робота

             Казка на тему:

    « Твори добро на радість людям»

    У час технічного прогресу,

    Коли усі у суєті,

    В нас так багато інтересів,

    Та мало місця доброті.

    Але не все іще пропало,

    Не все іще перевелось,

    Бо і хорошого чимало

    В серцях людей би віднайшлось.

    Тому, послухайте, будь ласка,

    Я розповім сьогодні казку…

    В одному місті чи селі,

    Це зовсім не важливо, ні,

    Ходив собі в звичайну школу

    Хлопчина на ім'я Микола.

    Було йому десь з десять літ.

    Він був охайним, вчивсь як слід.

    І мав він серце золоте,

    Та мова зараз не про те.

    У цій же школі вчивсь Степан.

    Був забіяка, хуліган.

    Хоча і розум мав нівроку,

    Та часто пропускав уроки.

    Батьки журились, вчителі:

    « В Степана ж руки золоті,

    І голову яку він має,

    Шкода хлопчину, пропадає!»

    А наш Степанко що на те?

    Він думав так: « то все пусте…

    Бо силу маю ого-го,

    Я подолаю будь-кого!»

    Нажаль, знайшлись і однодумці,

    В яких одне було на думці:

    Як би то школу прогуляти.

    Любили інших ображати.

    І так тривало вже чимало…

    Від хлопців інші потерпали:

    Одного лайкою обмовлять,

    Того за школою підловлять,

    Того штовхнуть,

    Тому -  підніжку,

    А в іншого й поцуплять нишком.

    Перечить їм усі боялись,

    А ті, тим часом, розважались.

    Та все, як кажуть,

    До випадку.

    От слухайте все по порядку.

    Одного дня у нашій школі

    Зле стало хлопчику Миколі.

    «Чому? Що сталося? І де?»

    Про це все мова далі йде.

    Миколка хлопчик дуже чемний,

    До всіх привітний, всім приємний,

    Усе виконує сумлінно

    І вчиться тільки на «відмінно».

    Його у приклад часто ставлять,

    А забіяк завидки давлять:

    -« Чому це Колька краще всіх?!

    Треба піднять його на сміх!

    Він биться, певно, не уміє,

    То що він проти нас удіє?!»

    -« Миколо, чуєш?

    Йди сюди!»- Степан гукнув

    -« Та швидше йди!

    Розмова буде чоловіча,

    То ж маєм бути віч-на-віч ми»

    -«Гаразд!»- відказує Микола.

    -« Про що буде наша розмова?»

    Він не підозрював біди,

    Тому продовжував іти.

    Степан за школу повернув

    І там Миколу він штовхнув.

    Від несподіванки Микола,

    З-під ніг утративши опору,

    Управо трохи заточивсь,

    За серце різко ухопивсь.

    Степан із друзями тим часом

    На глум підняли хлопця басом:

    -« Дивись, який ти в нас взірець!

    Та чим ти кращий від овець?!

    Такий нікчемний і тихенький,

    Беззахисний ти і слабенький!»

    Вони ще довго говорили,

    А деякі Миколу били.

    І ось хлопчина вже лежить,

    Над ним же натовп гомонить:

    -« Слабак, він битися не вміє,

    Погляньте, він, напевно, ниє…

    Ботан, зубрила і тюхтій…»

            

    Та десь почулося:

    -« Не смій!

    Миколка зовсім не такий,

    Він добрий, чесний і простий.

    Та що ви знаєте про нього,

    У нього ж серце, як від Бога!

    Безмежне, добре й золоте,

    Але,нажаль, воно слабке!

    Він від народження страждає

    Воно болить, він не зважає.»

    Всі переглянулись умить.

    -« Хто це посмів так говорить?»

    Сказала дівчинка маленька,

    Здається, звуть її Оленка.

    Вона над Колею схилилась,

    Все прислухалась та дивилась.

    І раптом скрикнула:

    -« Біжіть, хутчіш на поміч всіх зовіть!

    Здається, пульсу вже немає…»

    Невже Миколка помирає?

    Із натовпу хтось кинувсь вмить

    І вже до школи він біжить.

    Миколці стали помагати,

    Дали води, змогли підняти.

    А розбишаки утекли,

    Бо здогадалися вони,

    Що зараз будуть розбиратись

    То ж необхідно їм ховатись.

    -« Миколко, як ти?

    Що болить?»- це все Оленка гомонить.

    -« Та я нічого, хлопців шкода,

    Бо є чомусь така в них мода:

    Знущатись з інших, ображать,

    Не бачуть, що вони творять!»

    В ту мить в очах цього хлопчини

    Зблиснули чистих дві сльозини.

    То були сльози не від болю,

    А швидш від розпачу з журбою.

    Бо навіть після побиття

    Бажав він хлопцям каяття.

    І досі їх, чомусь, жалів,

    Бо він інакше не умів.

                

    Тим часом наш «герой Степан»

    Прийшов додому й на диван

    Із гордим видом завалився,

    По телефону похвалився:

    -« Сьогодні ми із пацанами,

    Олег та Юрчик були з нами,

    Провчили Кольку

    З класу Д,

    Хай знає хто він, й місце де».

    І було видно,що Степан

    Геть не шкодує про свій план.

    Йому приємно, що ось так

    Він є крутим і він мастак!

             

    Він цілий вечір, як хотів,

    Біля комп'ютера провів.

    Не допоміг нікому вдома,

    Хоч розбирала маму втома

    І батько помічі просив…

    Степан і чути не хотів.

    Закінчив грати в якусь гру,

    Став готуватися до сну.

    Згадав про випадок, що стався

    І так пихато розсміявся,

    А потім двічі позіхнув

    І міцно солодко заснув.

    Якби було Степану знати,

    То не лягав , напевно б, спати.

    Але не знав він, що той сон

    Що ходить десь коло віко?н,

    Все змінить раз і назавжди,

    Більш не накоїть він біди.

    Не буде інших ображати,

    А лиш любити й поважати.

    «Ого, що статись має з ним,

    Щоб стало серце золотим?»

    А от послухайте, що сталось

    І як все далі відбувалось…

             

    Степан побачив лиш на мить,

    Що десь на лаві він сидить,

    Чомусь людей багато тут…

    Він здогадався: « Це є суд!»

    І стало моторошно й страшно,

    То ж прислухався він уважно.

    А всі про нього говорили,

    Що вони з друзями творили.

    Присутніми тут були всі,

    Кого залишили в біді

    «Герой Степан» із пацанами…

    І гірко плакали їх мами,

    Та заперечувать не сміли,

    Бо все ж брехати не уміли.

    Суддя всіх вислухав уважно

    І раптом вимовив поважно:

    -« Іще один є потерпілий,

    Якого хлопці вчора били!

    Степане Охрименко, зайдіть

    І нам всю правду розкажіть,

    Повідайте всім про знущання,

    Насмішки, підлість та цькування,

    Яких зазнали від Степана,

    Героя того, хулігана,

    Що весь похнюпившись сидить.

    До залу суду у ту ж мить

    Зайшов Микола, тихо став

    І ледве чутно проказав:

    -« Степан із друзями, нажаль,

    Приносив досі всім печаль,

    Але, якщо буде в Вас ласка,

    Прошу, помилуйте, будь ласка,

    І строго хлопців не судіть.

    Дайте їм шанс і їх простіть.»

                 

    Степан від подиву підвівся,

    І в очі Колі подивився.

    -« Миколо, дякую тобі,

    Що заступився на суді.

    Але я все це заслужив…

    Багато лиха натворив.

    -«Це все є правда,

    Та, усе ж ,

    Ти можеш виправити все!

    Іще не пізно, схаменись,

    На вірний шлях ти повернись.

    Проси пробачення у всіх

    І може Бог відпустить гріх.

    А я тебе уже простив,

    Учора, хоч ти й не просив!»

    Степан умить почервонів,

    Бо суть розмови зрозумів:

    « Таки Микола є  сильнішим,

    Ні, не фізично,- розумніший!

    Не все вирішує кулак,

    А сила слова є, однак.

    І чуйність серця, доброта,

    Найкраща риса, золота!»

    Микола був саме таким:

    Розумним, добрим і простим.

    Подав Степанові він руку

    Тому, від кого зазнав муки.

    Підтримав, вчасно підбадьорив,

    Підставив плечі для опори.

    Степан потиснув руку теж

    І був удячний він без меж

    За несподіваний рятунок.

    Це є найкращий подарунок!

    Адже Микола шанс дає

    Не звинувачує, не б'є.

    Він лиш підтримує його ,

    Ще вчора недруга свого.

    -« Миколо, дякую тобі,

    Що не залишив у біді.

    Що не засуджуєш мене

    У тебе серце золоте!»

    І саме після слів оцих

    Степан прокинувся, притих.

    « У Колі серце золоте,

    Але, нажаль, воно слабке.»

    Згадались дівчинки слова

    І проясніла голова:

    « Як там Микола,

    Що буде?

    Чи завтра в школу він прийде?»

    І вже до ранку не заснув.

    Степан усе-усе збагнув…

    Заледве день новий почавсь,

    До школи миттю він помчавсь.

    І думав тільки про одне:

    Як Колю в школі він знайде,

    Попросить вибачення в нього,

    Запропонує допомогу.

    Та Колі в школі не було.

    Степан весь день шукав його.

    І дуже сильно хвилювався,

    Ні-ні, не кари він злякався.

    « Знайду його обов?язково.

    Сказати маю йому слово,

    Та ні, не слово,

    Цілу річ…

    І хай не будем віч-на-віч,

    І хай всі бачуть, всеодно,

    Піду віддячу я його.

    Прийшов під  двері і сміливо

    Натиснув він дверний дзвінок.

    З-за дверей тихо,несміливо

    Почувся голос:

    -« Це там хто?»

    -« Степан, прийшов я до Миколи»

    -« А Колі зараз нема вдома…»

    Відкрились двері,там-дівча.

    Це Колина мала сестра.

             

    -« А де ж Микола?»

    -« Він в лікарні»

    -« А що, із Колею погано?»

    -« Та ні, він з другом, що із класу,

    Пішли провідати Наталку.

    Вона хворіє вже давно.

    А Колі це не все одно…

    Бо він за всіх переживає,

    Усім-усім допомагає»

    -« Я знаю»- вимовив Степан.

    У нього був вже новий план:

    Він до лікарні теж пішов,

    Миколу він таки знайшов.

    І мовчки руку простягнув,

    -«Пробач…»- на вухо він шепнув.

    А потім голосно додав:

    -« Пробач, що болю я завдав,

    Прости, що бив та ображав!»


    Миколка радісно всміхнувся

    -« А знаєш, я уже й забувся.

    Ми пережили одну ніч

    І знов зустрілись віч-на-віч,

    Та нині є розмова в нас

    Спокійна, тиха, без образ.

    От бачиш, все в житті буває:

    Людина тихо засинає,

    А прокидається- о, диво!

    Пропало зло, вона щаслива!

    Це все залежить у наш час

    Знаєш від кого?»

    -« ЛИШ ВіД НАС!!!»-сказали разом обидва

    І посміхнулись на слова.

    -« Що в серці ти своїм розбудеш, таким і будеш!

    Тому завжди ти пам'ятай,

    Ніколи це не забувай:

    ТВОРИ ДОБРО НА РАДІСТЬ ЛЮДЯМ,

                                   І СВІТ ДЛЯ ТЕБЕ ДОБРИМ БУДЕ!!!»

    ЗАВАНТАЖИТИ БЕЗКОШТОВНО!
    vrshovana-kazka-pro-bulng.rar [299,65 Kb]
    (Придбали цей файл: 253)



    Сподобалося? Поділіться з друзями!



    Категорія: Метод-кабінет / Класним керівникам / Діткам дошкільнятам / Вихователю-методисту ЗДО

    На головну



    Залиште будь ласка свій коментар щоб ми знали що дана публікація цікава, та принесе свою користь для вас!
    Дякуємо!

    Шановний користувач нашого сайту.
    Ви зайшли на освітній сайт як незареєстрований користувач.
    Будь ласка
    Зареєструйтесь на сайті (1 хвилинка часу) або увійдіть під своїм іменем за допомогою кнопок соц-мережі Fb. Після реєстрації на нашому сайті, для вас будуть відкриті всі можливості сайту. Коментарі і повне право на всі категорії та інші функції.
    Информация
    Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.