Тексти для диктантів та списування для 4 класів

Київ

Київ сьогодні зачаровує людей красою золотоверхих храмів, архітектурою будинків і мостів. Але багато пам’яток старовини не збереглося до наших днів. Повноводні річки Либідь, Почайна, Дарниця доповнюють величну красу старовинного міста. Найкрасивіша вулиця Києва – Хрещатик. Широкий, просторий, із зеленими алеями каштанів. 

Хіба можна повірити, що там, де простягнувся Хрещатик, у давнину був глибокий яр? Посередині його протікав струмок і навкого шумів глухий ліс. Яр цей називався Хрещатим. Від його назви пішла ціла назва центральної вулиці Києва.

                Жайворонок

На зиму жайворонки летять од нас у вирій. А на початку березня, як тільки почне припікати сонечко, з піснями прилітають жайворонки і зграями вкривають проталини. Там шукають собі їжу – зерна торішніх трав. Трохи згодом починають робити гнізда. Гнізда жайворонки роблять серед поля  з сухої трави, соломинок і тонесеньких корінців. А всередині вистилають їх конячим волоссям. Траплялося інколи знаходити в гнізді четверо яєчок, а то й п’ятеро. Поки самиця висиджує діток, самчик увесь час співає. Спускаючись після співу на землю, жайворонок завжди сідає трохи осторонь від гнізда. А потім, уже в траві, біжить до нього. Це щоб шуліка не побачив, де гніздо і не похватав його пташеняток.

            Граки

   Під час грози блискавка відчахнула від осокору гілляку, на якій було грачине гніздо. Випало з гнізда граченя і, мабуть, загинуло б, та його підібрав Дмитрусь.

       Узяв Дмитрик коробку з-під торта, намостив сінця і посадив туди граченя. Так і підростало воно поволеньки. Хлопчик давав пташеняті розмочену в молоці булку, а мама ще й сиром, салатом та яєчним жовтком підгодовувала.

       Коли з’явилися у дворі каченята, граченя почало пастися з ними. Під осінь молодий грачок уже добре літав. А потім, як дихнуло прохолодою, пристав до грачиної зграї і полетів у вирій.

      Вірить Дмитрусь, що навесні його вихованець повернеться і обов’язково постукає до них у вікно.

                                    Сахара

     Сахара – найбільша пустеля в світі. Вона простягається від Атлантичного океану до Червоного моря на п’ять тисяч кілометрів, а з півдня на північ – на дві тисячі кілометрів. Найвища температура на земній кулі відзначена тут, у Сахарі. Вона досягає плюс сімдесят вісім градусів на поверхні грунту, і плюс п’ятдесят градусів у тіні. Уночі температура може спадати до тридцяти градусів. Небо звичайно безхмарне, дощів майже не буває. Місцями тут випадає двісті п’ятдесят міліметрів опадів на рік, а іноді не випадає зовсім.

               Цікаве про капусту

       Чи давно живе капуста у нас? Дуже давно. Її привезли грецькі і римські переселенці найперш до Криму, а вже звідти вона вирушила далеко – завойовувати наші землі. Про неї згадують книги, написані в Київській Русі. Уже там її звуть капустою. Усі ви бачили капусту, бачили її «триста сорочок». Але це не листки. Листя на капусті з’являється лише на другий рік, коли головку з корінцем садовлять в землю – на насіння. Головка капусти – це величезна верхня брунька з такими ж величезними лусочками. Цю величезну бруньку створила матінка-природа. Але їй у цьому допомогли люди. 

                                       Хліб

      Принесли хліб. На столі поклали. Пахучий, теплий ще. І з шкоринкою золотавою. Це від вогню позолота в нього.

Та не тільки від вогню. Золоте зерно на борошно мололи. А зерно в золотому колоску на стеблині золоченій гойдалося, срібною росою вмивалося. Золоте проміння сонячне в себе увібрало. Від сонця позолота в хліба. Та чи тільки від нього?

     Золоті роботящі руки зерно у ріллю посіяли. Урожай доглянули й зібрали. Роботящі руки зерно змололи, тісто замісили, хліб спекли. Роботящі руки в дім його принесли, на вишивану скатертину поклали.

     І лежить на столі хліб, пахучий, руками роботящими подарований.

Сад

       Нещодавно наш клас вирішив посадити сад. Яких ми яблунь насадимо, яких груш, абрикос, слив, вишень! Навколо саду вирішили посадити захисну смугу з акацій, кленів, беріз.

Вже місяць ми воюємо з пустирем, звільнили від бур’янів і терну величезну площину.

      У жовтні привезли до школи саджанці яблунь і груш. Я, Тимко, Стьопа і Якимчук руками розправляли корінці, присипали їх пухкою землею, заступом біля кожного деревця робили лунки. Спочатку у відритій ямі ми забивали довбнею в дно кілок. Потім ми прив’язали до кілка посаджене деревце вгорі і внизу, щоб не розхитував вітер.

      Яка була радісна, хороша робота.( За О. Довженком)

    Тихо в лісі, тихо... Вітер заснув, затих і тільки зрідка колишеться серед зеленого листя. Він колишеться й цілує листя, а воно тремтить і в’ється під його поцілунками. Але це тільки на хвилину, на одну малесеньку хвилиночку, а там знов усе засне, умре, ніде ніщо не ворухнеться, не стрепенеться. Тихо в лісі, тихо...

    Тихо в лісі. Тільки над ним сонце горить рівним палючим світом на широкому безкрайому блакитному небі. Воно горить і посилає сліпучі хвилі свого ясного проміння, посилає їх туди, в ліс. І проміння падає на верховіття дерев, силкується досягти вниз у гущавину, аж туди, де кінчається цівка, і могутнє коріння глибоко вганяється в сиру землю.  (За Б.Грінченком)

Пучок пшеничних колосків

Як тільки почнуться жнива, приносить батько пучок пшеничних

колосків і чіпляє над вікном. У хаті пахне полем. І радісно якось стає. Висить пучок пшеничних колосків літо, висить осінь, весну аж до нового врожаю. А потім – батько приносить свіжі колоски.

Батько любить працювати в полі, і я змалку полюбив землю, пшеницю, степ. Немає нічого кращого, ніж вийти рано-вранці в поле й зустріти схід сонця. Ця врочиста хвилина у пам’яті мені змалечку. І тепер я люблю, як червоніє небо на сході, як випливає з-за гори велика золота куля, як займаються іскорки в краплинах роси.

(За В.Сухомлинським)

           Весняний ранок

  Ранок дихав свіжістю пробудженого лісу. Наповнювалися соком бруньки, дзюркотіла вода, парувала нагріта сонцем вогка земля, шаленіли дрозди.  Я вийшов на простору галявину, залиту вранішнім рожевим світлом. Її перетинав струмок, і вся вона аж переливалася яскравими соковитими барвами. Наче хтось розсипав самоцвіти – сині, фіолетові, білі, жовті...

Самоцвіти – це пелюстки перших весняних квітів. Поблизу струмка горять ліхтарики мати-й-мачухи. Поспішає рослинка. Ще й листя на ній немає, а на опушених паростках вже горять жовті суцвіття. Вони пробудилися ще під снігом, який узимку прикривав мати-й-мачуху від морозів. Дихання рослинки підігріло сніг, утворився льодяний купол – справжній тобі парничок.

(За С.Мацюцьким)

У річці купає свої довгі коси стара верба. А чи знаєш

ти про її найголовнішу таємницю?

Чого і коли кричить сойка? А як прийшла до тебе

рум'яна запашна булка? Як дбають про своїх діток сосна,

береза, клен? Як правильно ловити рибу в озері?

Таких запитань безліч. А відповіді на них можна знайти

у книжках про природу. Книга – добрий супутник у ман-

драх по лісу, луках, під час відпочинку на озері чи річці.

Природа – велике багатство нашої Батьківщини. І нам,

юним, зберігати й примножувати її красу.

                                 Старий дуб

Широко розкинув густе гілля величезний дуб. Його

верхів'я високо в небі розчісує хмарам коси.

Скільки йому літ? Ніхто не знає.

Повз нього проносились урагани битв. Він був свід-

ком багатьох подій. До нього з сільськими хлопчиками

прибігав малий Франко. І дорослим поет любив посидіти

під крислатим дубом у холодку. Шум його гілля навівав

мрії, будив спогади тяжкого дитинства.

З того часу багато змін сталося в житті. А дуб гордо

стоїть на узліссі. Він ніби оповідає про давні часи і радіє

кожному новому щасливому дню. 

Зимового ранку ми зібралися на шкільному подвір'ї.

Прогулянка

Сьогодні у нас лижна прогулянка. Бадьорим кроком з

лижами на плечах ідемо за село. З нами вчитель Петро

Васильович.

Яскраве сонячне проміння освітлює околицю. Дерева

стоять у пухнастому білому вбранні. Як хороше на сві-

жому повітрі!

Ми підходимо до крутого берега Дніпра. З веселим

гуком спускаємося вниз. Ідемо в ліс на лижах п'ять кіло-