Тема:  Декларація прав дитини. Основний Закон держави. Обов’язки батьків і дітей

Мета: Формувати в учнів уявлення про Декларацію прав дитини, Основний Закон нашої держави, з’ясувати обов’язки батьків та дітей; виховувати шанобливе ставлення до батьків.

Обладнання: Декларація прав дитини в малюнках, Конституція України, дитячі малюнки, учнівські зошити, обгорнуті чистим білим папером, свічки.

Клас святково прибраний. У класі – гості, батьки учнів.

Хід уроку:

І. Організаційний момент

Вчитель:    Добрий день, вам, любі друзі.

                   Рада вас вітати.

                   Щастя та добра вам

                   Щиро побажати!

ІІ. Мотивація навчальної діяльності

1. Слово вчителя. У нас сьогодні урок з предмету «Я у Світі».

Темою його є : Декларація прав дитини. Основний Закон держави. Обов’язки батьків та дітей.

     Тому при нагоді я хочу повідомити вам, що Конституція України складається із 15 розділів, які містять у собі 159 статтей. Але зараз поговоримо про ті, які нам найбільше близькі і зрозумілі.

Отже, девіз нашого уроку такий:

Конституцію вивчаю, 

Її знаю й пам’ятаю.

Конституцію буду знати,

Користуватись нею й пам’ятати.

Тож негайно до роботи.

1. Дитячі вітання татусів.

1 учень.      Добрий день вам тата,

                   Щиро вас вітаємо.

                   І на святі в нас сьогодні

                   Вас усіх стрічаємо.

2 учень.Здрастуйте, здрастуйте, здрастуйте,

                   Із нашого класу батьки!

                   Радісно, радісно, радісно,

                   Що ви до нас нині прийшли.

3 учень.Ми вирішили – у нас буде свято!

                   Цього зимового дня.

                   І зветься це свято – 

                   «Мій тато і я!»

ІІІ. Повідомлення теми і очікуваних результатів.

Вчитель. Отже, як ви здогадалися у нас сьогодні не просто урок, а урок-свято, свято наше для дорогих татусів. А для того, щоб настрій дійсно був святковим, ми постараємося зробити його незвичайним.

А незвичайним воно стане тоді, коли носитиме заряд рокованості, веселості і жартівливості. 

Татусі нам у цьому, думаю, допоможуть: вони будуть брати безпосередню участь. Чи згідні ви, татусі, приймати активну участь у ньому? Не лякайтеся. Вам потрібно буде взяти участь у деяких нескладних конкурсах. В кінці свята маємо визначити переможця конкурсів. Для цього нам потрібно обрати журі. 

Визначення складу журі.

ІV. Актуалізація опорних знань

Отже, урок-свято продовжуємо.

Учень 1.       Наші друзі, рідні тата, 

                   Ми вітаєм вас на святі.

                   Ми вас любим щиро, щиро

                   Вам бажаєм щастя ц миру.

Учень 2.     Ви нас теж любіть, рідненькі,

                   Бо ми – діти дорогенькі,

                   Хочем бути на вас схожі

                   І, як ви, такі ж хороші.

                   Хай же наше добре слово

                   Розквітає веселково.

Учень 3.      Ми до батьків сказати слово хочем

                   І привітати хочем від душі.

                   Подарувати пісню вам чудову,

                   Найкращі прочитати вам вірші.

Звучить пісня «Татусеві».

Вчитель. Так, любі діти, батько і мати – найрідніші й найближчі кожному з нас люди. Від них ми одержуємо життя. Вони вчать нас людських правил, збагачують наш розум, вкладають в наші вуста добрі слова. Недаремно образи батьків опоетизовані у віршах, оспівані у музичних творах, прославлені в казках і легендах.

Учень 1.     Погано без тата,

                   Ще гірше без мами,

                   Люблю я матусю,

                   І тата так само.

                   Кажемо «спасибі»,

                   Рідні тата, вам

                   І бажаєм щастя 

                   Ми своїм батькам.

Учень 2.      Ми часто у житті

                   Звертаємось до мами,

                   Любові, тепла

Не виказать словами,

                   Бо кожна мама –

                   Роду берегиня,

                   А, тато – це опора,

                   Приклад та сім’ї надія.

Учень 3.      Горе чи нещастя,

                   Чи біда яка

                   Всіх вас виручає

                   Батькова рука.

                   Татова правиця

                   Знає труд і піт,

                   Із руки цієї

                   Ми йдемо у світ.

Учень 4.      Рідна, ніжна, щира,

                   Добра і міцна

                   У житті дорога

                   З нею не страшна.

Учень 5.      Як підеш у люди,

                   Щоб там не було, 

                   Хай в тобі не згасне

                   Батькове тепло.

Учень 6.      Мої руки не зупинні, 

                   То у фарбі, то у глині. 

                   Що не вміють руки нині,

                   Перейнять скоріш повинні.

Учень 7.      Я навчаюся у тата

                   Молоток в руках тримати.

                   Скоро буду майструвати,

                   Бо навчаюся у тата.

Звучить пісня «Ми мужчини – тато і я»

Вчитель. Батько… В нашій уяві – це образ сильної, сміливої і мудрої людини. Так воно і має бути. Це фундамент сім’ї. і від цього так часто залежить добробут, злагода, достаток, повага. Пам’ятайте, шановні чоловіки, від вас залежить сімейне щастя. Щасливу сім’ю впізнають за усмішкою жінки.

1 конкурс. Впізнати портрет своєї дружини серед малюнків дітей.

Вчитель. Батьківська любов… Вона більш потайна. Батько любить подумки дитину,поглядом, його любов є стриманою і урівноваженою. Недарма кажуть: батько любить дитину так, щоб вона цього не знала.

         В народі кажуть: Батькова лайка дужча за мамину бійку; Батько – не матір, не поцілує, не приголубить.

Учень 1.     Навчи мене, тату,

                   Жити на світі.

                   Сонцю усміхатись,

                   Ранку радіти.

Учень 2.     Навчи мене, тату,

                   Життя розуміти.

                   Щоб в радості, в горі

                   Людиною лишитись.

Учень 3.     Навчи мене, тату,

                   Як друга шукати.

                   Щоб з ним ми могли

                   Всі біди здолати.

Учень 4.     Навчи мене, тату,

                   Як дім збудувати,

                   Садок посадити 

                   І землю зорати.

Учень 5.     Навчи мене, тату,

Сніданок  зварити.

Коли маму вдома

Треба змінити.

V. Робота над новим матеріалом.

Вчитель. Оскільки ви на початку уроку чули такий вислів «Декларація прав дитини», то я вам коротко повідомлю, що понад 50 років тому Організацією об'єднаних Націй булла прийнята Декларація прав дитини. У ній перелічено умови, за яких усі діти землі будуть щасливі. Перший пункт цього документа говорить про те, що всі діти мають право на повноцінне харчування. Отож, перевіримо зараз, як виконується цей закон в наших сім'ях. Для цього проведемо конкурс.

2 конкурс. Технологія «Інтерв'ю»

Батьки дають відповідь на запитання невеликої анкети.

1. Що любитьт їсти на сніданок ваша дитина?
2. Улюблені ласощі вашого сина  чи дочки.

Виходять всі учні.

Учень 1.     Все зроблене в світі руками

                   Такими, як в тата чи мами,

                   Руками усіх трударів,

                   Наших дорогих батьків.

Учень 2.      Їх труд - в найсмачнішому хлібі,

                   У тракторі, в піднятій скибі,

                   І в добрій, привітній садибі

                   Скажемо за все їм спасибі.

Учень 3.      За все найкраще у житті,

                   За ваші руки золоті,

                   За ваші добрії серця.

Разом.        Ми всі вам вдячні без кінця.

         (діти вклоняються всім таткам)

Учень 4.      Діти мріють, ласкою зігріті,

                   Щоб ніколи не було біди…

                   Щоб були рідненькі в цілім світі

                   Тато й мама з нами на завжди.

Пісня про тата

Учень 1.    Можу я, маленька,

                   Цілий світ сходити,

                   Море переплисти,

                   В небо полетіти.

                   Та знайте – не знайду

                   Такого словечка, 

                   Щоб виказати татові

                   Всю любов сердечка.

Учень 2.     Де знайти співанку, 

                   Аби оспівати,

                   Де ті фарби взяти,

                   Аби змалювати?

                   Хоч би я співала

                   Краще за пташок,

                   То не виспіваб

                   Як люблю його.

Учень 3. Хот би, як веселка,

                   Я всі фарби мала,

                   То любов до татка

                   Я б не змалювала.

Учень 4. Але є на світі

                   І на теє сила,

                   Щоб любов'ю серця

                   Серденько сповила.

Учень 5.    За слова миліший 

                   Кращий за малюнок,

                   Нашим татам милим

                   Буде поцілунок.

Учень 6.    Приміть подарунки від нас невеличкі,

                   Самі готували для вас ми листівки.

                   І квіти самі вирізали для вас,

                   Писали гарненькі вітання від нас.

( Діти біжать до своїх тат, цілують їх, вручають подарунки)

Вчитель. Діти, то  якими ж словами ми звертаємось до своїх татусів?

Діти. Отець, батько, тато, батенько, батечко, батуньо, татко, татуньо, татусь, татусьо, татцьо, татечко, татуленько, татенько, татульо, татунь, татусик.

Вчитель. Батьківське слово не квапливе і розважливе. Воно завжди сприймалось всерйоз і змушувало задумуватись над життям, виховувало доброту, чесність і відповідалбність. Недарма в народі кажуть: «Яка гребля – такий млин, який батько – такий син», «Не навчив батько – не навчить дядько», «Який татко, таке й дитятко».

         На все життя запам'ятовувалися батькові мудрі слова. Батько говорив не багато, але вагомо: «З ким поведешся, того й наберешся», «Чужим добром не збагатієш», «Хочеш їсти калачі – не сиди на печі».

         Наші батьки всю свою любов передають вам, дітям, але не все вони про вас знають. Отже, розкажемо про це їм.

(Звучать гуморески у виконанні дітей) 

Хитра дванадцятка 

- Тату, я сьогодні одержав «12».

- Чудово, з якого предмета?

- З усіх шести разом. 

За батьківським наказом 

- Ну, що мені, сину, ти скажеш тепер:

Навіщо, ти, двійку в щоденнику стер?

- Та ти ж мені, тату, недавно товкмачив:

«Щоб двійок у тебе я більше не бачив».

Розмова з лікарем

- Лікарю, у вас немає нічого обезболюючого?

- А що в тебе болить?

- Та зараз нічого, але ввечері тато буде мій щоденник провіряти? 

Захотіло татусеві

Перевірить сина,

І дізнатись, як встигає

У школі дитина…

Подивився у зошити,

Що й сказать не знає, 

Одна двійка з-за другої

Звідти виглядає.

Подивився у щоденник,

І в наступ до сина:

- Та у тебе тут зі співів

«Добре» та «Відмінно».

Ах ти – кричить – лобуряко, -

-У зошиті повно двійок, а він ще й співає.

Вчитель. Як нам відомо із життя та із змісту цих гуморесок, наші батьки інколи, якщо не завди, контрулюють успішність своїх дітей. А інколи навіть допомагають їм виконувати уроки.

         Отже, зараз ми визначимо, чий тато найчастіше бере до рук зошити своєї дитини.

         3 конкурс для татусів «Хто найшвидше відшукає зошит своєї дитини» (Зошити обгорнуті в однаковий папір).

Пісня «Прогулянка з батьком»

1 учень.      Кажуть, я мала вередувала,

                   Плакала частенько і дарма,

                   На руках у тата засинала

                   І вночі татусь мороку знав.

2 учень.    Як хворів я, мама наді мною

                   Промовляла тихо: «Боже мій!».

                   А татусь холодною водою

                   Обтирав мене, щоб я не горів.

Вчитель. Так, тато піклується про своїх дітей, про свою сім'ю. щоб жили ви  у достатку, щоб у хаті було тепло і на подвір'ї все до ладу, і щоб землю обробити, та щей  копійку заробити.

         Батько – це захисник, годувальник. Батькове слово – це закон. Як скаже батько, так і буде, бо він голова сім'ї, зразок для своїх дітей. Кожна дитина хоче, щоб її батько був людиною сильною, справедливою, щоб був мудрим і мужнім. 

1 учень.     Дорогий, хороший, рідний тату

                   Кращого за тебе не знайти.

                   Дорогий, хороший, рідний тату,

                   Як чудово, що у нас є ти.

2 учень.    Любі наші татусі, рідненькі,

                   В цей святковий урочистий час

                   Вітання щирі прийміть від нас.

                   Бадьорого настрою вам повсякчас.

                   Щоб лютее лихо вас обминало,

                   Здоров'я і сила не покидала.

3 учень.     Ми вам бажаєм щастя і долі,

                   Добра в хаті і на полі.

                   Миру, радості багато

                   І любові в сім'ї нашій.

Звучить пісня «Ми бажаєм щастя вам»»

Вчитель. Майже у кожного з нас є дідусь, який також і любить, і виховує, і допомагає своїм внучатам. Адже внуки для них вдвічі дорожчі, бо вони є синами чи доньками їх дітей. Тому внукам дідусі віддають всю любов, яку не розтратили для своїх дітей. А внучата віддячують їм тим самим.

1 учень.     Чи мороз, чи вічна завірюха,

                   Я нічого не боюсь.

                   Це тому, що маю друга.

                   Мій найкращий друг – дідусь.

2 учень.     З таким хорошим другом

                   Не нудно вдвох ніде.

                   З таким хорошим другом

                   Ніхто не пропаде.

3 учень.     Теж я виросту, а поки,

                   У нас такі веселі дні,

                   Що здається менше років

                   Дідусеві ніж мені.

Діти вручають дідусям подарунки, цілують їх.

1 учень.      Мій рідний тату,

                   Добрий наш господар, 

                   Мені ти дав і силу, і наснагу,

                   До тебе йтиму в сонячні обнови,

                   За все я в безоплатному боргу.

2 учень.     Уклін тобі, наш рідний тату,

                   За те, що ласка в тебе є,

                   Нехай же рідну нашу хату, 

Біда і горе обмине.

3 учень. За те, що можеш мирно житии,

                   За те, що все ти бережеш,

                   За те, що вмієш нас любити,

Всі разом.  Тож будь щасливим ти, без меж.

4 учень.  Сімейний вогонь палає, 

                   Теплом наповнює дім.

                   Хай тато маму кохає,

                   Хай щастя не зраджує їм.

5 учень.    Запаліть же свічечку,   (запалюють свічки)

                   Нехай палає,

                   Поєднає нас вона в цей час.

                   Друзів голоси нехай лунають

                   Пісня й слово хай єднає нас.

Виступ тата.

Звучить пісня «І в нас, і в вас хай буде гаразд».

Вчитель. Хай назавжди поселяться в ваших сім'ях Любов, Повага, Статок. Той місточок доброти і любові між батьками і дітьми ніколи не переривається. Щастя вам усім! 

         Наше свято підійшло до завершення. Тепер ми надамо слово журі, щоб визначило переможця конкурсів.

Нагородження переможця медаллю «Супер-татусь».

Вчитель. У цьому святі переможених немає. А на згадку про нього дозвольте нагородити всіх татусів своєрідними призами-подарунками - «Меморандумом дитини своїм татусям». Помістіть їх на видному місці і  час від часу прочитуйте його. Це вам допоможе бути справжніми дорогими татусями.

Все, що в серці мали,

Вам подарували:

Світлу мію-казку,

Нашу піснь й ласку,

Щебет солов'їний, 

Славу України.

На все вам добре!

Урок-свято на екологічну тематику «День зимуючих птахів» у 2-3 класах

         У класі зібралися учні молодших класів. Більшість учнів – глядачі. Учні 3 класу – виконують роль зимуючих птахів. Учні 2 класу – учасники вистави. На дошці – кольорові малюнки зимуючих птахів. В центрі – напис:

                                          «День зимуючих птахів»

Мета: Ознайомити учнів із умовами зимівлі осілих птахів. Визвати почуття до маленької крихітки – пташини. Надихнути молодших школярів на дії, що допоможуть успішно перезимувати їм.

Хід уроку

І. Актуалізація опорних знань учнів

1 учениця.Замерзлим груддям скрізь і всюди

                   Вкрилось поле і шляхи.

                   Це вже грудень! – кажуть люди,

                   І вдягають кожухи.

2 учень.Вітер снігом б’є в обличчя,

                   Засипає снігом дах.

                   І ведуть між себе січу

                   Хуртовини у степах.

3 учень.Холодно зараз в лісах і лугах,

                   Холодно зайчикам, лисичкам, птахам.

                   Затишно, тепло в класі у нас.

                   Друзі мої, я вітаю всіх вас!

4 учень. Вірш «Мамо, іде вже зима»

ІІ. Повідомлення теми уроку

Вчитель. Як ви зрозуміли, мова наша піде сьогодні про зиму, про птахів, про їхню долю. З цією метою і зібралися ми в цьому класі. 

         Учні 2-3 класів підготували для вас невелику казкову виставу. Надіюсь, що вона торкнеться кожного вашого серденька, в кожному з них пробудиться почуття жалю і співпереживання за долю крихітки – пташини, яка нам ніколи не приносить зла, а лише добро і радість. 

         Отож, вмощуйтесь зручненько і слухайте уважненько.

ІІІ. Робота з матеріалом уроку.

Звучить музика. Під її звуки «влітають птахи»

Пташка 1. Ми з радістю дізналися, що сьогодні в школі свято «День зимуючих птахів». Ми так поспішали до сюди!

Вчитель. (До глядачів) Бачите, як радіють наші птахи від того, що ви їх  не забуваєте? (До птахів) А чому це так мало вас прилетіло сьогодні?

Пташка 2. Та чому ж мало? Ні, зараз ще підлетять. Вони ще просто не знають, що свято почалося.

Пташка 3. Давайте ми ще потанцюємо трошки, а наші родичі, почувши звуки музики, дуже швидко до нас поспішать.

Звучить музика. Всі починають танцювати. Але тут стук у двері і чути веселе цвірінькання. 

Пташка 1. Почули! Почули! Летять! 

         Пташки, вилітаючи, по черзі «говорять»:

• Ми -  синички- невеличкі,
• Ми – сороки – білобокі,
• Ми – галочки чорнопері,
• Ми – ворони сіропері.
• А ми – пишні снігурі,
• Ми – дятлики – стукарі,
• Ми – хоробрі горобці,
• Веселії молодці.

Вчитель. О, а ми думали – вас уже не буде.

Пташка 2. У, прибуло нашого полку! Ура! Як нас багато, як весело!

Пташка 3. А тут свято для нас. Давайте потанцюємо!

Звучить весела музика «птахи танцюють».

Вчитель.(до глядачів) Нехай хоч тут потанцюють, повеселяться в теплі. А то на дворі така метелиця, така метелиця, така хурделиця…

Музика замовкла. Всі дивляться у вікно.

Вчитель.    Гуляють білі сніговиці,

                   Тріщить мороз. Гудуть вітри.

                   Сидять зажурені синиці,

                   І повзики, і снігурі.

                   Зима. Зима.

                   Не то, що влітку.

                   Біліє далеч снігова.

                   І на малесеньку чечітку

                   Колючий острах навіва.

                    Дзьобатий дятел працьовито

                   У кору стука – не дріма,

                   Але тепер йому не сито,

                   Кргом зима, кругом зима.

                   А сніг летить, а вітер злиться.

                   І навіть щиглик на біду,

                   Хоч звичка в нього – бадьориться,

                   Притих під кущиком в саду.

                   Сніжинки білі – не комахи,

                   А ковдра біла – не тепло.

                   І повели розмову птахи,       

                   Про те, що буде, що було.

Вчитель.Сніг – сніжок із хмар летить, 

                   Землю закриває. 

                   Замерз горобчик, цвірінчить,

                   Зернятко шукає.

                   Та нема їх! 

Горобчик. Ців-цвірінь! 

                   А сніжок холодний!

                   Ой, дитино, крихту кинь,

                   Мерзну я голодний!

                   Ців-цвірінь! Ців-цвірінь!

                   Пожалій мене, дитино,

                   Крихту кинь! 

                   Бо надворі, на дорозі пропаду!

                   Я і зернятка під снігом не знайду!

Птахи сідають кружком, кожна розповідає, показує жестами, рухами, мімікою, але з тихим сумом, болем.

Синиця. Скільки тут пташок співало,

                   Веселилися щодня,

                   Коли сонце пригрівало

                   І літала комашня.

                   Кожний кущик, кожну гілку

                   Обсідали залюбки,

                   Щоб не шкодили ніскільки

                   Їм зажерливі жуки.

                   Сили в крильцях не жаліла

                   Кожна пташка – ой, лю-лі,

                   І комах, і гусінь їла

                   На зеленому гіллі.

                   Я одна тоді, бувало,

                   Не хвалюся задарма,

                   За добу комах з’їдала

                   Скільки важила сама.

                   А тепер кругом зима, 

                   А тепер кругом зима – 

                   Ні комашечки нема!

Птахи всі. А тепер кругом зима!

                   Ні комашечки нема (зітхають).

Дятел. Ой було, було, було – 

                   Всюди зелено цвіло,

                   Хто працює, а не спить,

                   Досхочу міг їсти й пить.

                   Пробудився на зорі – 

                   Застрибав по корі.

                   Де сховався жучок, короїд-черв’ячок.

                   Лиш прицілився: стук-стук!

                   І у дзьобі жук!

                   Не одне деревце звеселяє оце

                   Стук-стук-стук! Стук-стук-стук!

                   То личинка, то жук!

                   А тепер кругом зима, 

                   Їжі доброї нема.

Всі зітхають знову. Ой нема, ой нема,

                                 Бо зима, кругом зима.

Снігур.     Рід наш, друзі, не з добра

                   Взяв наймення снігура.

                   Крихти їжі на бігу

                   Ми шукаємо в снігу.

                   Та бува це не завжди:

                   Не знайшов – то й так сиди.

                   Тільки як воно сидіть – 

                   Ще померзнемо глядіть.

                   По водиці, по землі –

                   Ми ж усі такі малі!

                   Краще стриб, стриб.

                   Може їжі знайшли б.

(стрибає навколо кущика)

                   Стриб, стриб! Та дарма.

                   Ой зима, зима, зима!

Повзик.    Оце б мені, повзику,

                   Та піти на ковзанку,

                   Відшукати гірочку,

                   Взяти в лапу гілочку,

                   Відштовхнутись другою,

                   Позмагатись з хугою.

                   Та на морозику

                   Холодно повзику,

                   Бо знайшов за дниночку

                   Лиш одну зерниночку.

                   Ой біда, біда, біда!

Щиглик. Не чути свисту-щебету

                  У нашому саду.

                  Невже звикать до шепоту

                   В пташиному роду?

                   Давайте обміркуємо,

                   Обдумаємо все.

                   Ми лихо пророкуємо,

                   Що нам зима несе.

                   Мені ж оце ввижалися

                   Не лиш морози злі,

                   А й друзі, що зосталися 

                   У птахів на землі.

                   Не кидали ми рідної

                   Ніколи сторони.

                   Й багато праці плідної

                   Звершили ми з весні.

                   З молитвами дитячими

                   Сплітавсь пташиний гам.

                   Так будьмо, друзі, зрячими – 

                   Підмога прийде нам.

                   Бо як трапиться біда – 

                   Вірний друг не покида.

Всі.              Може й вірно він гада:

                   Друг в біді не покида!

Чечітка.      Я, що звуть мене Чечітка,

                   Буду в щиглика за свідка:

                   Чи не ми трудились чесно – 

                   Вздовж і вшир 

                   Облітали гай і ниви,

                   Берегли сади й посіви.

                  А чи нам того не знати,

                   Як нам дякують юннати

                   За оту просту і строгу

                   Безкорисливу підмогу?

                   Ой погляньте: в тому домі

                   Школярі живуть знайомі,

                   Ще не раз мене, Чечітку,

                   Годували навіть влітку.

                   Тож пошлімо до них Синицю,

                   Всього птаства представницю,

                   А вона метка на слово – 

                   Все налагодить чудово

Всі.              Вірно, вірно! Хай Синиця

                   Буде наша представниця.

Школярі. 

1. Глянь туди! 
2. А що?
3. Пташки. 
4. А звідти синиця іде навпростець.
5. Треба зупинитися. Розпитаємо в чім річ.
6. Звісно, в чому, друзі…
7. Певно, важко день і ніч порпатись в галуззі.
8. Їжі мало, бо зима! Ну то я до зали. (біжить)
9. Годівниці не дарма, значить, майстрували!

Заготовили кормів для пташок доволі.

• є насіння бур’янів, є зерно у школі.
• Різних ягідок також є. все, як бачите, вчасно.
• Сяде пташка, поклює – і зими не страшно.

Дівчинка.     До моєї сестрички

                   Прилетіла синичка.

                   Бо в моєї сестрички

                  Під вікном годівничка.

                   У вікно зазирала,

                   На гостинця чекала,

                   Бо завія зимова 

                   Все довкіль поховала.

                   Замела, затрусила,

                   Білим снігом накрила,

                   Всі дороги й стежини

                   І зелені ялини.

                   -Прилітай же, синичко,

                   На мою годівничку.

                   Ми насипали трішки

                   І зерняток, й горішки.

                   Прилітай, пригощайся

                   І тепла дочекайся.

                   Хай весняної днини

                   Твоя пісня долине

                   У діброви й долини,

                   В білий сад України.

Хлопчик.   Підборами поскрипує

                   Мороз-вусач.

                   А щиглику під липою

                   Хоч сядь та плач.

             Бо мав зерняток з осені

                   На жменьку – міх,

                   А випав сніг, то й досі їх

                   Знайти не зміг.

                   І де в таку погоду є

                   Смачні стручки?

                    Аж гульк – вітерець погойдує

                   Годівнички. 

                   Не знати ким розвішані

                   Між віт вгорі – 

                   На дубі, на горішині,

                   На яворі.

                   Засніжено, занесено,

                   Зимовий гай, 

                   А щиглику так весело,

                   Що хоч співай!

Вчитель. То ж підніміть руки, а ми порахуємо, скільки годівниць принесли сьогодні до школи пташині друзі. (Рахує).

• Дивіться, птахи, наші школярі, які дбайливі! Всі ці годівниці ми віднесемо у шкільний сад. Хай вам буде на користь, на добро. 

(Птахи радіють)

Учень 1.   Ніколи не зробимо шкоди

                   Ми пташці у ріднім краю.

                   Бо ми бережем повсякчас

                   Хай лиш на воді й у гаю 

                   Співають для нас у маю.

Учень 2.     Ми друзі і вірні, і щирі,

                   Бо ми бережем повсякчас

                   Пташок, що літають у вирій

                   І тих, що зимують у нас.

Учень 3.    Зустрінуться в рідному краї 

                   З ключем журавлиним вгорі

                   Синичок і щигликів зграї, 

                   Вітаючи спалах зорі.

Учень 4.    У кору застукає дятел

                   Сигналом робочого дня.

                   І знову почне працювати

                   Корисне мале пташеня.

Учень 5.    Тримайтесь, жуки і комахи,

                   Де сад або нива цвіте!

                   На святі зимуючих птахів

                   Ми договір склали про те.

Учень 6.    І лапкою навіть синиця

                   Приклала печатку сама.

                   Даремно хурделиця злиться,

                   Даремно лютує зима.

Вчитель. Вистава закінчилася. Чи сподобалася вона вам?

             А скажіть, після сьогоднішнього свята, чи знайдуться такі учні, які не зроблять найпростішої пташиної їдальні, щоб повісити її у себе в саду проти свого вікна, щоб можна було спостерігати за птахами? 

             Від нас вимагається небагато: зробіть «пташину їдальню», повісьте її у себе в саду і підгодовуйте у важкий зимовий час. А вони з радістю віддячать нам влітку.

Урок з позакласного читання у 3 класі.

Урок-літературна композиція «Тарасовими шляхами»

Мета: допомогти дітям оволодівати рідною мовою; познайомити з життям і творчістю великого сина українського народу – Т.Г.Шевченка; виробити вміння осмислити і зрозуміти тяжку долю поета, прищепити повагу і любов до нього, до співучої солов’їної мови, до України.

Обладнання. Вишитий портрет Т.Г.Шевченка, вишивані рушники, віночки та українські костюми, виставка творів поета, дитячих малюнків до них.

Хід уроку

І. Вступна частина.

1. Вступне слово вчителя. Є імена, що увібрали в себе душу народу, стали частиною його життя. Таким ім’ям для нас стало ім’я Т.Г.Шевченка, чия поезія ось уже близько 200 років викликає в людей почуття гордості і любові до рідної України, до рідного українського слова.

         Ось і сьогодні в ці світлі дні, в день 205-ї річниці з дня народження великого сина України Т.Г.Шевченка ми зібралися гуртом, щоб висловити щиру вдячність і виразити глибоку повагу до нього.

ІІ. Актуалізація опорних знань учнів.

1 учень.Щовесни, коли тануть сніги,

                   І на рясті просяє веселка,

                   Повні сил і живої снаги

                   Ми вшановуєм пам’ять Шевченка.

2 учень.Благословен той день і час,

                   Коли прослалась килимами,

                   Земля, яку сходив Тарас

                   Малими босими ногами,

                   Земля, яку скропив Тарас

                   Дрібними росами-сльозами.

Ведучий 1. На землі, яку сходив Тарас малими босими ногами, яку скропив Тарас дрібними росами-сльозами, ми, вчителі, прагнемо розбудити дитячі серця пристрасним, полум’яним словом геніального поета. 

Ведуча 2. Життя нашого поета таке дивне, що слухаючи про нього, можна було б сказати, що це легенда, коли б це діялося не перед людськими очима.

ІІІ. Основна частина.

         Отже й оповідь про нього ми почнемо як в казці.

Ведучий 1. За широкими морями, за лісами дрімучими, ще й за горами кам’яними, в недалекій нашій стороні був колись веселий край, розкішний, багатий, заворожений злими людьми, зневолений двома неволями.

         Одна неволя панська, а друга – царська. І жили там рабами в тяжкій чужій роботі заворожені в неволю люди. Світ їм було зав’язано, говорити заборонено – ходили німі. 

Ведучий 2. Року 1814сз 26 на 27 лютого старого стилю, 9 березня за новим стилем, темної ночі перед світанком в селі Моринцях на Звенигородщині в хаті Григорія Івановича та Катерини Якимівни Шевченків, кріпаків пана Енгельгардта, блиснув у вікні єдиний на все село вогник – народилася нова панові кріпацька душа, а Україні – її великий співець Тарас Шевченко.

Учень 1.      В похилій хаті край села

                   Над ставом чистим і прозорим

                   Життя Тарасику дала

                   Кріпачка-мати, вбита горем.

Мати.        Як гірко, як нестерпно жаль

                   Що долі нам нема з тобою.

                   Ми вбогі, змучені раби,

                   Не маємо радісної днини.

                   Нам вік доводиться терпіти,

                   Не розгинать своєї спини.

                   Промовиш слово – і нагай

                   Над головою люто свисне,

                   І так усюди – з краю в край

                   Панує рабство ненависне.

                   Росте неправда на землі

                   Згорьований, сльозами вмитий.

                   О мої діточки малі,

                   Одні залишитесь на світі.

                   Ну хто замінить вам мене,

                   Рожеві квіти нещасливі,

                   Коли безжальна смерть зітре

                   Мене на довгій панській ниві.

Ведучий 2. У тяжких злиднях кріпацького життя минало дитинство Тараса.  Про це він згадує з часом у своєму вірші «Якби ви знали, паничі»

Учень.      «За що не знаю називають

                   Хатину в гаї тихим раєм…

                   ……………………………..

                   А хату раєм називають»

Ведучий 1. Минає рік, і два, і п’ять років…Росте малий Шевченко. Тільки зіп’явся на ноги, почалося те дитяче бурлакування. Батьки на панщині, брат Микита десь пастушить, сестра Катя – на городі, а ти, Тарасе, куди хочеш – скрізь тобі шляхи відкриті: на леваду, до ставка, за село, до млина, у той сад густий та зелений, за сад на могилу… а бур’яни несходимі. Залізе – до вечора не вибереться. І мандрує мала людина по світу з ранку до вечора, дива всякі на ньому споглядає, розуму набирається. 

Ведучий 2. Скільки тух шляхів на світі, і куди вони всі ведуть? Увечері сяде дід Іван на призьбі, малий Тарас коло нього, показує дід на темне небо, на зорі.

Дід. Ото Чумацький шлях. Ото їдуть, їдуть чумаки, навколо самий степ та тиша, і ковила не шелесне. Глянуть на зорі – ото їм дорога (показує).

Тарас. А вони ж, чумаки, коло нас Чорним шляхом їдуть?

Дід. Еге ж, Чорним (киває дід).

Тарас. А чому він Чорний, тому що чумаки чорні?

Дід. (сміється) А тому він Чорний, що страшний…

Ведучий 1. Тільки хотів Тарас розпитати, чому ж він страшний, як покликала Катря, бо спати вже час було. Ех, шкода, що дід не доказав.

Ведучий 2. В Тараса справ чимало. У ставку викупатися треба? Треба. З хлопцями в просі вивалятися треба? Треба! А потім знов викупатися. Їсти хочеться, та однаково нічого додому бігти – нема нічого. Може, яку скоринку Катруся суне або він сам щось знайде у садочку. Потім до кузні забігти, як коваль працює подивитися. Еге ж, у Тараса також справ багато, не зчуєшся, як і літній довгий день мине. 

Ведучий 1. Оце вже він утік від свого товариства, заховався в густих кущах калини і замріявся.

Тарас. Небо над головою, ніби великий високий дах, а там у долині, десь на обрії, дах цей спускається до землі. Там його стовпи залізні підтримують. За горою, напевне, як іти цим шляхом, там можна й до стовпів добрести і побачити, що за тими стовпами. А як на могилу, що за селом, злізти, то може й видно їх…

         Микита, старший брат, мабуть вже бачив ті стовпи, бо як батько чумакував, то брав з собою до Одеси. Але ні, краще не чіпати Микиту, краще самому піти на могилу й подивитися 

(Тарас схопився, підтяг штанці і біжить)

Ведучий 2. Зупинився Тарас, пізно вже. Ач і сонце майже все за гору сховалося. Зустрілися йому чумаки і довезли до рідного села Кирилівки.

Тарас. Надворі вже сутеніло, коли я підійшов до перелазу. Дивлюсь на подвір’я, а там, біля хати, всі наші сидять собі в колі і вечеряють..

(Виконується пісня «Садок вишневий коло хати»)

Ведучий 1. Звенигородщина – співучий куточок України, а в ньому Кирилівка – не останнє в цьому ділі село. Т.Шевчено ще змалку купався у тих віршах невідомих поетів, що звуть їх народними піснями. Батько, колишній чумак, часто про того чумака, що занедужав у дорозі, співав.

Прийде вечір – всі вулиці в селі аж гудуть піснями: про те, як підмовляють козаки з собою дівку (Звучить пісня «Ой ти, Галю…»).

         Ранком вийдеш за село, там, вибираючи коноплі, бабуся приспівує про лиху свекруху (Звучить пісня «Ой чиє то жито»)

         А почнуть грати весілля – ціле море пісень. Сумних і веселих – всяких…

Ведучий 2. Ще доладу говорити не навчившись, Тарас уже підспівував старшим. А було йому років 8-9 – з дівчатами на колодках витягував, якої не почнуть…

Ведучий 1. Почув той спів сільський дяк та й каже: «Добрий співака вийшов би. Хоч до архирейського хору. Треба вже, щоб до школи посилали хлопця, а не на вулицю».

Ведучий 2. Тарасові було і цікаво, і трохи боязко йти до школи. Він не раз бігав під її вікнами і чув, як учитель, дяк, гучним голосом проказує: «Аз-буки!», «Аз-буки!». А за ним хлопці всі хором повторювали.

         Ось в такій отарі, де було 10-12 босоногих хлоп’ят, опинився і малий Тарас і з усіма почав повторювати співуче за дяком. «Аз-буки!», «Аз-буки!». А вибігши зі школи, співав з усіма хлопцями: «Аз – били мене раз! Буки – не потрапляй  дякові в руки!». Та потрапляти доводилося Тарасові частенько».

(Читається уривок А.О.Козачковському до слів «І довелося знов мені…»)

Ведучий 1. Який не був радісний світ хлопцеві, як не тікав він від тих злиднів, що завжди сиділи в рідній хаті, як він не одмахувався рукою від того суму, що лежав над людьми, але чим далі, тим все більше тьмарився йому світ. Перше горе, що струїло хлопцеві серце – смерть мами. 

Ведучий 2. Йому тоді було тільки 9 років. Хлопця забрали зі школи доглядати за меншими дітьми.

         Батько женився вдруге, взявши вдову з трьома дітьми. В хаті почалися сварки, бійки, докори, плач – пекло, що завжди буває в хаті, де повно зведенят. Мачуха пильнує своїх дітей, батько часом оступиться за своїх – сварка готова. 

         Так-сяк жилося, поки живий був батько. Але ось застудився він у дорозі, помер слідом за матір’ю. сиротам не стало життя у своїй хаті. 

Ведучий 1. Найбільше перепадало Тарасові, як найстаршому, до того ще й упертому, правдивому і гарячому. З роками він згадує про це рядками вірша «Як би ви знали паничі…» (Починаючи від слів: «Не називаю її раєм… Мені аж страшно, як згадаю, оту хатину край села…»)

Ведучий 2. Йому було лише 11 років, коли втратив останню опору – батька, який, помираючи, сказав пророчі слова: «З нього буде або щось дуже добре, або велике ледащо».

Ведучий 1. І тільки поховав батька, зібрав Тарас у свою торбину каламар, перо та крейду і пішов по шляхах шукати собі долю. І почала доля його гнати, як мачуха. 

(Декламується вірш «Доля»)

Тарас.     Бідну птичку уловили

                   І в кліточку засадили.

                   Ой одчепіть!

                   Ой випустіть! Да вже ж,

                   Да вже ж мені не співати

                   Тьох-тьох-тьох! 

                   Да вже ж мені тут бути, 

                   Ох тут бути-бути.

‘                  Ох,ох. Ох-ох-ох-ох!

• Невже мені тут бути! Вік наймитом у дяка Богорського? Ні, я хочу так малювати, як лисянський дяк. Як би вмів я так малювати, нічого більше б і не хотів.

Ведучий 2. Та на четвертий день Тарас не витримав знущань, захопив свою торбу і подався геть. І пішов він у село Тарасівку.

Тарас. А що як і цей знущатиметься? Ні, терпітиму все, хай тільки навчить!

Дяк. Так ти малярем хочеш бути?

Тарас. Еге ж, дуже хочу! Що завгодно мені наказуйте, все робитиму, тільки навчіть!

Дяк. Ану, дай но мені ліву руку! Нічого з тебе не вийде, хлопче, ні швець, ні кравець,ні на дуду грець. Іди собі з Богом. 

Ведучий 1. З важким серцем, понуривши голову, повертав Тарас у рідне село.

Ведучий 2. Отара ягнят, як біла хмара, що впала на зелені луки. Хай собі пасуться. І по небу пропливають ясні легенькі хмарки. Куди вони пливуть?

Мабуть далеко-далеко звідси…

         Як колись хотілося дізнатися Тарасові, що за тими стовпами, які землю підпирають, так тепер хочеться йому за тими хмарками полинути, на світ подивитися.

(Читається 1 частина вірша «Мені тринадцяти минало»)

Оксана. Чом же плачеш ти? Ох дурненький, Тарасе. Давай я сльози тобі витру (витирає рукавом). Не сумуй, Тарасику, адже, кажуть, найкраще від усіх ти співаєш, найкраще від усіх ти читаєш, ще й кажуть, малюєш ти. От виростеш і будеш малярем, еге ж?

Тарас. Еге ж, малярем.

Оксана. І ти розмалюєш, Тарасе, нашу хату, еге ж?

Тарас. Еге ж. А всі кажуть, що я ледащо і ні нащо не здібний. Ні, я не ледащо, я буду таки малярем!

Оксана. Авжеж, будеш. А що ти ледащо, то правда. Дивись, де твої ягнята! Ой, бідні ягняточка, що чабан у них такий, - вони ж питочки хочуть!

Ведучий 1. Він був і пастухом, і погоничем, і ким він тільки не був, і чого тільки не робив. Але йому ж хотілося малювати. 

         Та минали літа і було йому вже 15 років. Ось і відплив якось непомітно Тарас від берега Дитинства.

Ведучий 2. Молодому поміщику Енгельградту знадобились різного роду дворові. І ось одним розчерком пера всесильного самодура Тарас потрапляє до нього кімнатним козачком. 

Ведучий 1. Мандруючи з обозом зі своїм поміщиком, на постоялих дворах Тарас змалював зображення різних історичних героїв.

Ведучий 2. Поміщик розраховував, що з природно обдарованого кріпака Шевченка з часом можна мати більше вигоди. Тому посилає його на 4 роки  до майстра Ширяєва.

Ведучий 1. В світлі петербурзькі ночі молодий Шевченко бігав у Літній сад малювати статуї. Тут вже молоде і ніжне серце заспівало і заговорило віршами.

(Декламуються вірш «Вітер з гаєм розмовляє», уривок з поеми «Сон» (Летим, дивлюся, аж світає), пісня «Думи мої, думи мої», вірш «І досі сниться», «На панщині пшеницю жала», пісня «Тополя» )

ІV. Обґрунтування нових знань

Чудові вірші та пісні!..

         Якихось 47 років судилося Шевченкові топтати многостраждальну землю. До болю мало. В народі кажуть, що яскрава зірка швидко згорає. Та після себе вона залишає помітний слід. Таким слідом після Т.Г.Шевченка залишились чудові вірші:

«Зоре моя вечірняя»

«Тече вода з-під явору»

«І виріс я на чужині»

«І золотої, й дорогої»

V. Підведення підсумків уроку.

         Співець любові до людини, великий народний поет Т.Г.Шевченко повік житиме в наших сердцях. Його любили, люблять і будуть любити повіки, поки житиме наша вільна Україна.

Учень 1.      Хоч я й невеликий

                   Десять років маю.                 

                   Але про Шевченка

                   Вже багато знаю.

Учень 2.     В школі нині нам про нього

                   Вчителька казала,

                   Рушником новеньким 

                   Ми портрет прибрали.

Учень 3.    Принесли ми жменьку

                   Рути і барвінку,

                   Наш Кобзар коханий

                   Достойний пошани.

Учень 4.    Він дитя з-під стріхи,

                   Він в селянській свиті – 

                   А придбав нам слави

                   Як ніхто на світі.

Учень 5.    А та наша слава

                   Не вмре, не загине. 

                   Наш Тарас Шевченко

                   Сонце України.

(Звучить пісня «Поклін тобі, Тарасе»)

VІ. Заключне слово вчителя

• Україна – країна смутку і краси, країна, де найбільше любили волю і найменше мали її, країна гарячої любові до народу і чорної йому зради, довгої, вікової, героїчної боротьби за волю, в результаті якої тихі води, ясні зорі, зелені сади, білі хати, лани пшениці.

Вільна Україна – розкішний вінок із рути і барвінку – ось пам’ятник її огненному поетові, великому борцеві за волю свого краю, свого народу. 

Учень 6.     Всі його ми батьком звемо,

                   Та від роду і до роду:

                   Кожний вірш свій і поему

                   Він присвячував народу.

Учень 7.     Він любив усе прекрасне,

                   Все ненавидів потворне, -

                   І його ім’я не згасне,

                   Світлий образ – неповторний.

Учень 8.     Ось чому в сім’ї великій, 

                   У цвіту садів прекрасних

                   Буде жити він вовіки,

                   Як безсмертний наш сучасник.

(Звучить «Заповіт»)

Урок-свято у 4 класі «Різдвяні посиденьки»

Мета: розширити знання учнів про обряд колядування; вдосконалити навички виразного декламування віршів, розвивати інтерес до народних свят і звичаїв; виховувати в школярів почуття любові до свого народу, батьків і родичів.

Обладнання. Інтер’єр української хати, прикрашеної домотканими килимами, вишитими рушниками. Вчителька і учні в українському національному одязі. За окремими столиками, розміщеними у вигляді кола, сидять родини учнів.

Хід уроку

І. Організаційний момент.

         В центрі класу стоять діти із хлібом- сіллю на вишитому рушникові.

ІІ. Емоційне налаштування на роботу.

Дівчинка 1. Добрий день вам, добрі люди!   

                   Хай вам щастя, доля буде.

                   Не на день і не на рік,

                   А на довгий-довгий вік.

Дівчинка 2. Красиво і світло у нашій світлиці,

                   Вазони на вікнах цвітуть вогняні.

                   Сьогодні у школі – родинне свято

                   І хочеться всіх привітати мені.

Хлопчик.   Ми гостей своїх стрічаєм

                   Круглим, пишним короваєм.

                   З рушником берем таріль,

                   Коровай кладем і сіль.

                   Шанобливо сіль підносим

                   І до нас на свято просим.

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності. Повідомлення теми і мети уроку.

1. Вступне слово вчителя.

-Шановні гості, батьки! Ми сьогодні зібралися з вами на свято родини. Родина, сім’я – це найдорожче для кожної людини. «З родини йде життя людини» - говорить народна мудрість. Тут людина робить свої перші кроки, звідси вона виходить у широкий світ. У сім’ї вона навчається любові і добра, вчиться шанувати свою землю, свій рід, берегти пам’ять свого роду. Адже не дарма говорять «Без сім’ї – нема щастя на землі».

         Наше дійство відбувається в той час, коли вся Україна святкує наші найбільші свята. Ці  дні завжди були осяяні світлою радістю, позначені барвистим дійством і мудрими звичаями і обрядами. Дванадцять святкових днівіз веселими і таємничими обрядами, гостюваннями і добрими побажаннями, з новорічними надіями та сподіваннями завжди супроводжувалися світлими мелодійними піснями. Це – щедрівки і колядки, які славили Бога, величали людину і бажали їй добра. Колядували всі – і старі, і малі.

         Наші колядки дуже гарні. Живуть вони більше 2 тисячі років. Сьогодні і ми будемо колядувати та із святами один-одного вітати.

ІV. Робота над темою уроку.

1. Христос родився, славімо його!

Ведуча.     Знов пробудилось гарне дійство

                   Рождественських веселих свят.

                   Величний, щирий і повчальний

                   Від наших прадідів обряд.

                   І радісно, що не забулась,

                   Не обламалась тая віть,

                   Що виплекав собі на радість

                   Народ наш протягом століть.

                   Що не вмируще наше дійство

                   І житиме воно віки.

                   Ви чуєте?Десь дзвоник дзвонить:

                   До нас ідуть колядники!

Звучить колядка «Рождество Христове»

Ведуча.     Пізній вечір, небо в хмарах,

                   Сніг стежини заміта.

                   А від хати і до хати

Лине лунко коляда.

                   Встаньте, люди, в Вифлиємі

                   Народився Божий Син.

                   Світ радіє, колядує,

                   Колядуймо разом з ним. 

Звучить колядка «В Вифлиємі новина»

Ведуча.     Слава во вишніх, во вишніх Богу!

                   Побідну пісню Ангел співає.

                   І лине з неба в стайню убогу,

                   Велику тайну людям звіщає.

                   Слава во вишніх Тому,

                   Хто нині прийняв на себе тіло спасіння

                   І воплотився в бідній яскині,

                   Щоб приспішити день воскресіння.

Звучить колядка «Ангели в небі»

Ведуча.   Почалася наша ера: Христос народився,

                   Його новим Заповітом весь світ обновився.

                   Богородице Маріє, святая, ласкава,

                   Породила нам Месію – Вічна Тобі слава!

                   Ти, Цариця, в царстві вишнім

                   Про нас пам’ятаєш,

                   Щоб простив вину нам грішним

                   Ісуса благаєш.

Звучить колядка «Дивная новина»

Ведуча.    Зоря вечірня сяє із небес,

                   Нам сповіщає радісну новину:

                   Ісус маленький йде до нас,

                   Щоб відкупити гріх наш і провину.

                   Всі колядуймо у Різдвяну ніч,

                   Величну ніч любові і покори.

                   Хай мир наступить, щезне дика січ

                   На всі часи, допоки світять зорі.

Звучить колядка «На небі зірка»

Ведуча.     Земля юдейська – наша Вкраїна,

                   Вертеп убогий – наші серця.

                   Мир всім приносить і щастя неба

                   Дитятко Боже і Матір свята.

Вчителька. А тепер настав час і нам заколядувати.

(Діти і батьки колядують «Нова радість стала». Діти співають «Новорічну пісеньку» (Лобова «Музика, 4 клас»))

1. Люблю тебе, мій рідний краю!

Дитина 1. У нас сьогодні наче вечорниці:

                   Милують око диво-рушники.

                   Дитячий сміх лунає у світлиці…

                   Як добре, що є звичаї такі.

Дитина 2.   Збиратися разом, співати, гуляти,

                   Про Україну-неньку розмовляти,

                   Дізнатись більше про традиції, обряди,

                   Культуру та історію ми завжди раді.

Дитина 3.   Люблю тебе, мій рідний краю,

                   Люблю, як матінку свою.

                   І вірним серцем я вбираю

                   Красу невимовну твою. 

Дитина 4.   Люблю поля, ліси і гори,

                   Твої озера голубі. 

                   І синє небо, наче море,

                   І рушники, і килими. 

Дитина 5. Ти у піснях, у вишиванках,

                   В барвистих квітах навесні.

                   Вмиваєш росами щоранку

                   Свої простори осяйні.

Дитина 6.   Люблю мій край за щиру мову,

                   Що наче пісня солов’я.

                   Люблю за тишу світанкову

                   Тебе, Вкраїнонько моя!

Діти виконують пісню «Молитва за Україну»

Дитина 7.   Скільки багатства в нашого народу!

                   В криниці мудрості не висиха вода.

                   Свято шануються закони роду,

                   Душі народної скарбниця не згаса. 

Дитина 8.  А як же не згадать про пімню – 

                   Сумну й веселу, радісну й тужну.

                   Вона то у блакить зрина небесну,

                   То серце наше крає від жалю.

1. Пісня – душа народу.

Вчителька. Дійсно, немає такого людського почуття, яке б не озвалося в українській пісні ніжністю струни чи гуркотом грому.

                   З любов’ю і журбою на одинці

                   І невмирущим словом Кобзаря

                   Ми – українці, всюди українці,

                   Допоки світить нам одна зоря!

Звучить пісня «Тихо над річкою»у виконанні дівчаток.

Вчителька. Невичерпна скарбниця України! Нашу пісню знають на всій землі;

вона лише над світом, розносячи славу про народ, який давав їй крила. 

        «Щасливі ви, що народилися серед народу з такою багатою душею, народу, що вміє так відчувати свої радощі й чудово виливати свої думки, свої мрії, свої почуття заповітні. Хто має таку пісню, тому нема чого боятися за своє майбутнє; його час не за горами. Жодного народу простих пісень я не люблю так, як вашого. Під музику українських пісень я душевно спочиваю». Так говорив російський письменник Л. Толстой. 

         І це, мабуть, неспроста. Адже існує така легенда.

1. Легенда про пісню.

Якось Господь вирішив наділити дітей світу талантами. Французи вибрали елегантність та красу, угорці – любов до господарювання, німці – дисципліну та порядок, поляки – здатність до торгівлі, італійці отримали хист до музики.

         Обдарувавши усіх, піднявся Господь Бог із святого трону і раптом побачив у куточку маленьку дівчинку. Вона була боса, одягнута у вишиту сорочку, руса коса переплетена синьою стрічкою, а на голові – багряний вінок з червоної калини. 

-Хто ти, чого плачеш? – запитав Господь. 

-Я – Україна, а плачу, бо стогне моя земля від пролитої крові і пожеж. Сини мої на чужині, на чужій роботі, вороги знущаються з удів і сиріт, у своїй хаті немає правди і волі.

-Чого ж ти не підійшла до мене скоріш? Я всі таланти роздав. Як же зарадити твоєму горю?

         Дівчина хотіла вже йти, а Господь Бог піднявши правицю, зупинив її.

-Є у мене неоціненний дар, який уславить тебе на цілий світ. Це – пісня. 

         Узяла дівчина – Україна дарунок і міцно притиснула його до серця, поклонилася низенько Всевишньому і з ясним обличчям і вірою понесла пісню у народ.

         Ось тому, напевно, і відмічав польський письменник Бродзінський, що: «… в українців пісні не творяться, а самі ростуть, як квіти на лугах; і така їх кількість, якою жоден інший народ не може похвалитися».

         Ні в якій іншій країні дерево народної поезії не дало таких великих плодів, ніде дух народу не виявився в піснях так жваво і правдиво, як в українців. 

         Ми повинні пишатися геніальним набутком наших талановитих предків і сучасників, які поетично мислять і творять пісенні скарби, якими захоплюється весь світ.

         Тож оберігаймо і по-справжньому любімо народні скарби рідного краю.

Учень.       Не вистачить ні дня, ні ночі,

                   Щоб розказати про всі оті скарби.

                   Але сьогодні ми прийшли охочі,

                   Щоб розповісти ще про рушники.

1. Рушник – оберіг.

Вчителька. Рушник! Як багато промовляє нам це слово!

Український рушник прийшов до нас з давніх часів. Колись без вишитого рушника не обходилося жодне свято в родині. 

         Що ми знаємо про рушник? Яке його призначення в українському побуті?

-Хліб і рушник – одвічні людські символи. 

-Хліб і сіль  на вишитому рушникові – то висока ознака гостинності українського народу. 

-Рушником накривали діжу з хлібом, спечені паляниці та пироги на столі.

-На вишитий рушник стають молодята.

-На щастя, на долю давала мати синові рушник, коли виряджала в далеку дорогу. 

Звучить магнітофонний запис пісні «Рідна мати моя»

Вчителька. А рушник на стіні – то давній наш звичай. Не було в Україні хати, яку не прикрашали б рушники. Хоч би як убого судилося сім’ї жити, але хата палахкотіла багатством кольорів рушників. Саме рушник був обличчям оселі. 

         Хата без рушників, казали в народі, що родина без дітей. Він характеризує жіночу працьовитість, майстерність, охайність. 

         За давнім звичаєм, як тільки у родині підростала дівчинка, мати заздалегідь турбувалась про рушники. До їх виготовлення привчала доньку. Кожній матері хотілося, щоб пішла селом добра слава про доньку працьовиту, із золотими руками. Мати вчила доньку:

         Тримай хаточку, як у віночку,

         І рушничок на кілочку.

         Тримай відерця всі чистесенькі

         І водиці повнесенькі.

А в охайній хаті і пісня лине красиво. 

Дівчатка виконують жартівливу пісню «Правда, люди, правда»

Учениця.      Скільки ви, українки, 

                   Із квіток і рослин

                  Змайстрували в зазимки

                   Рушників для родин!

                   На весь світ розіслали

                   Всі узори земні.

                   Рушники не для слави,

                   Рушники – для душі.

Учень.         Поки жив чоловік, й вишиває жіноча рука,

                   Буде жити до віку рушник і чарівна його красота.

Учениця.    Є відкриття, яких не вкрила мгла.

                   Нехай минуть віки, тисячоліття.

                   Та шана хлібу, різнобарвність рушника

                   Залишаться безсмертними навіки.

Учень.        Шануйте, друзі, рушники,

                   Квітчайте ними свою хату.

                   То обереги від біди.

                   Шануйте ті, що дала мати,

                   Готуйте дітям з чистої роси,

                   Щоб легко їм в житті здолати

                   Похмурі та скрутні часи.

                   Шануйте, друзі, рушники.

Виконується пісня «Вишиванка»

Учениця.    Дивлюся мовчки на рушник,

                   Що мати вишивала.

                   І чую: гуси зняли крик,

                   Зозуля закувала.

Учень.       Знов чорнобривці зацвіли,

                   Запахла рута-м’ята,

                   Всміхнулась рідна мати.

Учениця.    І біль із серця раптом зник,

                   Так тепло-тепло стало…

                   Цілую мовчки той рушник,

                   Що мати вишивала…

Учень.        Мама вишила мені 

                   Квітками сорочку.

                   Квіти гарні весняні,

                   -На, вдягай, синочку!

Учениця.    В нитці – сонце золоте,

                   Пелюстки багряні.

                   Ласка мамина цвіте

                   В тому вишиванні.

Учень.       Вишиваночку візьму,

                   Швидко одягнуся,

                   Підійду і обніму

                   Я свою матусю.

1. Колискова пісня, колискова…

Вчителька. Милість і доброта, людяність і ласкавість серед нашого немилосердного віку…

         Коли вгамовуються, стихають людські чвари,коли натруджена земля дихає теплом, коли промислам і надіям відкриваються простір і небо, коли світ стає ближчим до серця, - тоді в серці матері народжується пісня, тоді над колискою вона щемно, трепетно й ніжно виспівує свою душу. 

Учениця.    Колискова пісня, колискова – 

                   То найперша материна мова.

                   Пахне вона рутою і цвітом,

                   Чебрецевим і суничним літом.

Вчителька. Людина починається з колискової, з голосу материнської пісні над колискою. А чи ви співали своїм дітям колискових пісень? Давайте згадаємо їх.

(Мами пригадують колискові пісні, співають їх).

Вчителька. А зараз послухайте, як наші дівчата готуються стати мамами і вже зараз вчаться співати своїм майбутнім дітям колискові пісні.

(Діти співають «Ходить сонко по вулиці»)

1. Мати, матінка, матуся…

Вчителька. Мама. Матіна. Матуся. Ненька. Одне єдине слово, а скільки воно значить для кожного із нас. Скільки в цьому слові ніжності, ласки, доброти. Немає друга ближчого й ріднішого, ніж мати. Всі наші радості й печалі, мрії і прагнення – разом з нею. 

         І все розуміє просте материнське серце. Мати – це лагідна вдача, тепла, невичерпна ласка, приязнь і щедрість.

Учениця.   Як дітей колишеш ти недремно,

                   То не раз змахнеш краплини поту.

                   Що ж, прислів’я мовить недаремно:

                   «Хто не мав дітей – не мав клопоту».

                   А зростуть, то скільки дум у неньки,

                   І тривог за їхнє кожне діло.

                   Голова боліла від маленьких,

                   Від дорослих – серце заболіло.

Учень.       Але що ті клопоти й тривоги,

                   Бо хіба із щастям їх зрівняти,

                   Як дитя, зіп’явшися на ноги

                   Перший крок ступає по кімнаті. 

                   Як почуєш ти уперше «Мамо!»,

                   Як до школи поведеш за руку,

                   Як уже одержиш телеграму:

                   «Мамочко, вітаю із онуком!»

Учениця.    Добре, як себе пізнать в дитині,

                   Знать, твої вона продовжить роки. 

                   Добре дати світові людину

                   І людині дати світ широкий.

                   Дарувати їй цвітіння рясту,

                   Сині гори, неспокійні ріки. 

                   Хто не мав дітей – не звідав щастя,

                   Долею обкрадений навіки. 

Вчителька. Мама… Перше милозвучне слово, з якого дитина починає мудру науку словотворення. Мамина ласка – це чарівні ліки від будь-якого болю.

         Тільки матінка нічого не пошкодує для своєї дитини. Це вона у хвилину небезпеки ніколи не згадає про себе, все віддасть для того, щоб захистити дитину. Материнська любов не знає кордонів, страху, сумнівів, розрахунків. Вона очищає нас, зігріває, зупиняє перед безоднею. 

         Вклонімося нашим матерям за те, що в щоденних спільних домашніх турботах вони так жодного разу, мабуть і не відчули радосте земного блага. За це ми завжди в довічній спокуті перед ними. 

         Єдине, що в змозі пообіцяти їм – пронести образ в серці, поки воно битиметься.

Звучить пісня «Приїжджайте частіше додому»

Вчителька.  Наші діти – великі вигадники і фантазери. Вони дуже люблять малювати і намагаються в своїх малюнках відобразити навколишній світ таким, яким вони уявляють і хочуть його бачти. Пропоную вам, мами, упізнати себе в малюнках своїх дітей.

1. Конкурс «Впізнай себе»

(Мами пояснюють по чому вони впізнали себе)

Вчителька. Готуючись до сьогоднішньої зустрічі, я планувала провести її так, щоб у нас з вами вийшла щира розмова, яка буває між рідними та близькими людьми. Тому не випадково я попросила сісти вас так, щоб діти сиділи біля своїх батьків, а батьки – поряд з дітьми і всі ми утворювали одне велике коло. Адже ми теж сім’я, тільки шкільна. 

         Кожна людина з великою любов’ю і душевним трепетом згадує те місце, де народилася, де минуло її дитинство. Те родинне вогнище – маленька батьківщина кожної людини, де живуть мама, тато, бабуся, дідусь, сестри, брати.

1. Хата моя, біла хата…

(Виходять хлопчики)

Учень 1.    На світі білому єдине,

                   Як Дніпрова течія,

                   Домашнє вогнище родинне,

                   Оселя наша і сім’я.

Учень 2.    В щасливі і тяжкі години, 

                   Куди б нам не стелився шлях,

                   Не згасне вогнище родинне,

                   В людських запалене серцях. 

Учень 3.    Рідна казка про гнома,

                   Рідна стежка і сад…

                   Всюди добре, а вдома

                   Кажуть, краще стократ.

Звучить грамзапис пісні «Хата моя, біла хата»

1. Родина, родина, від батька до сина…

Вчителька. Важко виразити словами те особливе, світле щось, що народжується в нашій душі, коли ми згадуємо тепло рідного сімейного гнізда. До глибокої старості залишаються в нас сердечні зв’язки з тією родиною, з якої ми вийшли. 

         Як багато слів можна сказати про рід, рідню, родину. Родина до родини – то народ. Отже, знаючи, зберігаючи і примножуючи родовідну пам’ять, ми примножуємо пам’ять свого народу. 

         У давнину в Україні було обов’язковим знати поіменно свій рід. І з роду-віку існував такий зв’язок: батьки намагалися передавати дітям сімейні реліквії і традиції, продовжуючи бачити себе в дітях.

Учениця 1.   Любо нам в рідній хаті – 

                   Там, де наші батько, ненька,

                   Там, де братик і сестричка

                   І бабусенька старенька.

Учениця 2.  Пошануєм сивий волос

                   І її старенький голос.

                   До бабусі притулімось,

                   Їй сердечно поклонімось.

Учениця 3. Чи мороз, чи віє завірюха.

                   Я нічого не боюсь.

                   Це тому, що маю друга.

                   Мій найкращий друг-дідусь.

1. Тато, таточко, татусь…

Вчителька. У цей святковий день ми не маємо права не замовити доброго слова ще за одну рідну людину, за татуся. Для кожної людини це святе слово. 

         Роль батька у сім’ї з давніх-давен безперечна. А скільки оберегів пов’язано зі словом «батько» - Батьківщина, батьківська хата, батькова криниця. 

         Тато, татусь, таточко. Це назва людини з сильним характером, міцними руками – вони як притулять дитя до себе, то аж тріпоче мале серденько, боїться від радості вистрибнути з грудей. А як усміхається тато, то скільки ласки і тепла в його погляді!

         І де не глянеш – всюди видно татову руку: ось вішак прибитий, ось вимикач зроблений, а ось дрова лежать у куточку, рубані його руками. Та всього й не перерахувати.

Учень 1.      Батьку любий, тату милий,

                   Нинішньої днини

                   Ти прийшов до нас на свято

                   Нашої родини.

Учень 2.    Ми тобі складаєм нині

                   Щире побажання,

                   Щоб прожив ти многії літа,

                   Не зазнав страждання.

Учень 3.    Щоб ти вивів нас у люди

                   Та втішався нами,

                   Щоб гордитись міг своїми

                   Доньками й синами.

Вчителька. Батько суворий, вимогливий. А любов у нього до дітей – стримана і врівноважена. Недарма кажуть, що дитину потрібно любити так, щоб вона про це не знала. Саме такою є батьківська любов. 

         Батько має обов’язок піклуватися про родину, годувати її та захищати. Татко може й насваритись, якщо це потрібно. Кожне зауваження повинно сприйматися як належне, тому що його робить глава сім’ї. 

Вчителька. Роль батька в сім’ї неоціненна. Ніхто не має права засуджувати своїх батьків. Кожен повинен зрозуміти просту істину – батьки дали нам життя. Отож учіться шанувати свого тата. 

         А тепер я хочу дітям запропонувати пограти в гру. 

Гра «Назви ім’я та по батькові тата»

Вчителька. Молодці! Всі знають, як звати татуся. А зараз діти заспівають ще й пісню для своїх татусів.

(Татусі співають пісню «Татусеві»)

Вчителька. Шанування батьків своїх – один із найсвятіших обов’язків людини і неоплатних боргів дітей. Найдорожчі у світі люди – рідні батьки. Вони завжди простять, зрозуміють, вислухають. Поки живі батьки - ми всі щасливі, поки живі батьки – кожен із нас залишається дитиною і в 20, і в 30, і в 40 років. Спочатку батьківські очі дивляться на нас з любов’ю, потім – з гордістю, а далі – з надією. Зростають діти – старіють батьки, це – неминуче, це – невблаганність часу. 

Мудрість говорить: «Якщо твої плани розраховані на рік – сій жито, якщо твої плани розраховані на десятиліття – сади дерево, а якщо твої тлани розраховані на віки – виховуй дітей».

         Три нещастя є у людини: старість, смерть і неслухняні діти. Старість – неминуча, смерть – невблаганна, неслухняні діти – сором для батьків. 

         Я переконана, що серед нас немає неслухняних дітей. Тут зібралися дружні родини. 

         Хочеться, щоб сьогодні наша зустріч, наша розмова залишила слід у вашому серці. Ми зібралися, наче одна родина: сидимо рідні серед рідних, син – біля батька, дочка – біля матері. Давайте візьмемося за руки, відчуємо тепло рідних долонь, відчуємо добро, яке випромінює кожен з нас. Ви, діти, навчіться у своїх батьків робити добро, адже немає на світі людини, яка хоч би раз в житті не зробила доброї справи. 

         А ви, батьки, стиснувши в руках долоньки своїх дітей, згадайте своє дитинство, відчуйте дитячу вразливість, незахищених перед незрозумілим світом дорослих, їхню доброту, щирість і безпосередність. Нехай тепло ваших сердець передається через руки. 

1. Технологія «Мікрофон»

-А зараз давайте трішечки помріємо. Уявіть, будь ласка, якою ви б хотіли бачити свою дитину через років 8-10, на порозі самостійного життя?

(Розпочинаємо розмову по колу)             

Вчителька. А тепер у зворотному напрямку:

-Що треба зробити батькам, учителям, щоб ці мрії збулися?

(Відповіді батьків)

V. Підсумок уроку.

Вчителька. Ось і наше свято добігає до кінця. Хай щирі наші побажання, щира молитва полине до Бога. Нехай Бог дарує всім нам добро, щастя, радість, здоров’я і милосердя. 

                  Нехай всі родини, як пишний вінок,

                  Щастямбарвистим будуть багаті.

Бабусю шануймо і дідуся, 

         Матусю любімо і тата. 

         Нехай родина дружна вся

         Буде на радість всіх багата!

         Хай тішаться внуками бабуся і дід,

         Хай тато і мама радіють дитині,

         Хай буде як дуб, могутній наш рід!

         Хай злагода й мир запанують в родині!

         Все,що в серці мали – вам подарували:

         Світлу мрію й казку, нашу пісню й ласку,

         Щебет солов’їний, славу України

         В щедрий вечір!

Всі співають «Добрий вечір тобі, пане господарю»

Вчителька.  В цей вечір, радісний, святковий

                   Ми зичимо вам щасливих літ.

                   Хай сповняться всі ваші мрії,

                   Хай пісня щирої любові

                   У вашім домі задзвенить 

                   І теплі згадки вам навіє!