Мета:  познайомити учнів із життєвим і творчим шляхом видатних 

            письменників, поетів; формувати самоосвітню, художньо – естетичну 

            компетентності; удосконалювати вміння  виразного читання поезій, 

            розвивати діалогічне та монологічне мовлення; виховувати почуття  

            гордості за літературну спадщину національних митців 

Обладнання: мультимедійна презентація

Вік учасників: 15-17 років

Перебіг виховного  заходу

Доброго дня шановні гості! 

Щиро вітаємо вас на літературному калейдоскопі (слайд № 1). 

Ми продовжуємо знайомство з культурною спадщиною українців. 

Сьогодні згадаємо поетів, письменників, які народилися восени. 

Наймолодшому виповнилося 85, а найстаршому було б 245. 

Як день горить, як вітер хилить віти.

                  Як те, що є на світі даль і час. 

           Між нас тобі, поете, жити, 

                  Як і між тих, що прийдуть після нас. 

Пройдуть віки, настане вічне літо.

І так, як ми,  як з нами це було.

Над книжкою твоєї  «Енеїди» 

Нащадок схилить радісне чоло.

Як день горить. Як вітер хилить віти.

Як зорі ті, що світять для очей.

Земля все так же буде в даль летіти

Й  твоє ім’я сіяти між людей. 

Слайд №2

На мальовничій околиці Полтави, на верхів’ї  гори, з якої відкривається широкий краєвид на Ворсклу, на лани і луки, ліси і села, розкинувся гайок, що здавна звався«Куточок Івана Котляревського». 

На цьому місці стояла хата, в якій 245 років тому, 9 вересня 1769 року, народився хлопчик Івась (слайд №3). Йому судилося стати великим письменником – першим класиком нової української літератури. Нині ім’я його відоме в усьому світі. 

У зеленій, квітучій Полтаві минули  дитячі та юнацькі роки Івана Котляревського.  Він мав особливу пристрасть до віршів і вмів до всякого слова майстерно добирати риму, за що товариші прозвали йогоримачем.  

Не закінчивши семінарії, Іван іде у велике життя, несе зерна науки в люди… 

Його вабить народна пісня, захоплюється мудрим словом. 

І з-під Котляревського пера ллються рядки знаменитої «Енеїди» (слайд № 4), над якою він трудиться понад чверть століття.  

Коротка  ніч нечутно пройде й піде, 

Залишивши недогарки від свічі

    До нього йшли герої  «Енеїди»

І турбували вже не першу ніч. 

Так під полтавськими зорями засяяла українському красному письменстві славнозвісна«Енеїда». Не тільки освічені люди читали її захоплено, - навіть неписьменні селяни – кріпаки знали твір напам’ять, передавали з покоління в покоління. 

(У глибині сцени проходить дівчина з відрами;  тихо ллється пісня «Віють вітри, віють буйні» (слайд № 5). 

Великою, всенародною  славою користується п’єса Котляревського «Наталка Полтавка». Півтораста років хвилює вона читачів. 

(уривок із п’єси «Наталка Полтавка» або епізод із фільму ) 

                     Явление 4  

Терпилиха  прядет,Наталка   шьет 

Терпилиха. Ти оп’ять чогось сумуєш, Наталко! Оп’ять щось на думку спало? 

Наталка.       Мені з думки не йде наше безталання. 

Терпилиха.   Що ж робить? Три роки уже, як ми  продали дворик свій на Мазурівці, покинули Полтаву й перейшли жити сюди; покійний твій батько довів нас до цього. 

Наталка.      Так йому, мамо, на роду написано, щоб жити багатим до старості, а умерти бідним; він не виноват. 

Терпилиха.  Лучче б була я умерла: не терпіла такої біди, а більше через твою непокорність. 

Наталка.    Через мою непокорність ви біду терпите? Мамо! 

Терпилиха.  Аякже? Скільки хороших людей сваталося за тебе – розумних, зажиточних і чесних, а ти всім одказала; скажи, в яку надіжду? 

Наталка.   В надіжду на бога. Лучче посідію дівкою, як піду замуж за таких женихів, які на мені сватались. Уже нічого сказать – хороші люди! 

Терпилиха. А чому й ні?  Дяк тахтауловський чом не чоловік? Він письменний, розумний і не без копійки. А волосний писар і підканцелярист Скоробрешенко – чому не люди? Кого ж ти думаєш дождатись – може, пана якого або губернського панича? Лучче б всього, якбивийшла за дяка, - мала б вічний хліб; була б першою дячихою, а послі і попадею. 

Наталка.   Хотя б і протопопшею, тот бог з ним! Нехай вони будуть розумні, багаті  і письменні од нашого возного, та коли серце моє не лежить до їх і коли мені вони осоружні!..

Терпилиха.  Знаю, чом вони тобі не люб’язні; Петро навяз тобі в зуби. Дурниця все те, що ти думаєш; чотири годи уже, як об нім  ні слуху нема, ні послушанія. 

Наталка.   Так що ж? Адже і він об нас нічого не чує, та ми живемо; то і він жив і так же пам’ятує об нас, та боїться вернутися. 

Терпилиха. Ти не забула, як твій покійний батько напослідок не злюбив Петра і, умираючи, не дав свого благословенія  на твоє з ним замужество; так і мого ніколи не буде. 

Наталка (подбегает к матери, схватывает ее за руку). О мамо, мамо! Не погуби  дочки своєй! 

                  Я не літав в надзоряні країни,

                  А все державсь бездольної землі: 

                  Боровся я зо щастя для людини, 

                  За світло в чорній млі.  

          Йозеф  Уланд (переклад П. Грабовського) 

Павло Арсенович Грабовський (слайд № 6) народився через три роки після селянської реформи 1861 року, тобто 11 вересня 1864 року в селі Пушкарному Охтирського повіту Харківської губернії. На десятому році життя мати віддає хлопця до бурси, там він захоплюється латиною. У 18 років  уперше арештовують, перебуває під гласним наглядом поліції. Минають роки. Зріє талант Грабовського. Його вірші, статті, переклади знають в Україні, Росії. Його поважає та любить Іван Франко. 

Мужніє дух борця, та вмирає тіло… Туберкульоз… Туга за людьми, за рідною землею, за волею і щастям гнітить серце, підточує сили, хоча засланцеві всього двадцять дев’ять. У Вілюйські, на засланні, поет упорядковує перші свої збірки віршів.  Це вірші – голос патріота, оптиміста, гуманіста, борця. 

(вірш Б. Сої «Праведники» читає _____________________________

Кричали гуси з сивої імли, 

Зміївся  довгий шлях з останніх сил.

А праведники не спинялись, йшли – 

Кобзар. 

Грабовський.

Стус Василь…

Ішли, щоб не сконати на морозі, 

Самотні, у полоні гіркоти. 

Бо скільки не живемо, люди, в бозі – 

Були герої, і були кати.

Була і вища, і нікчемна раса…

(Без волі жити – Господи, прости!)

Земля творила власного Тараса, 

Щоб не зникати, а рости…

                                 Б. Соя «Праведники»

Все, що мав у життю, він віддав

для одної ідеї, 

І горів, і яснів, і страждав, 

І трудився для неї. 

     І. Франко «Мойсей» 

На олній з тихих вулиць старовинної і завжди юної Вінниці в районі Замостя 

потопає у квітах і зелені  невеличкий будиночок. На його білій стіні праворуч прикріплено мармурову плиту, а на ній золотом викарбувано слова: «Тут народився і жив Михайло Коцюбинський».

17 вересня 1864 року  - офіційна дата народження письменника (слайд № 7). У будиночку,  що його поставив ще дід Михайла Михайловича Максим Абаза, він жив  з невеликими перервами 33 роки. Звідси їхав Михайлик вчитися в Шаргород, складати екзамени на звання народного вчителя, працювати в село Лопатинці. Володів письменник дев’ятьма мовами.

Цей будиночок виглядав Михайла Михайловича зі Львова та Канева. На славному Поділлі навіки поріднився митець з піснею. 

(виконання пісні «»Світи, світи місяченьку, та й на мій перелаз») 

(слайд №8)

Перебувачи  в Бессарабіїта Криму, письменник думками линувна рідне Поділля. Гостро відчував ностальгію тоді, коли чув рідне слово чи пісню. 

«Я виразно почув журавлино – поважний голос української пісні. Що се? У цьому глухому закутку Бессарабії – пісня моєї країни?.. Чи знайоме вам те до фізичного болю гостре почуття нудьги за рідною країною,  яким обкипає серце від довгого  перебування на чужині? Чи відомий вам такий психічний стан, коли за один рідний звук, один образ рідний ладен заплатити роками життя?» 

(виконання української народної пісні)

( слайд № 9)

А долом Черемош мчить, жене зелену кров гір,неспокійну й шумливу… 

І так віки. Скільки він камінців відшліфував, скількох людей бачив… 

Пам’ятає чоловіка середнього зросту,який любив дивитись цілими годинами

на ріку після страшних карпатських гроз, коли Черемош, немов набравши сили в блискавиць і громів, будить диким ревом гуцульські села і піниться з люті, бурхливий ї безпорадний. 

А поки він знайомиться з гуцулами, природою і пише в далекий Чернігів теплі листи  - дружині, друзям. 

«Якби ви знали, яка тут велична природа, який цікавий народ гуцули, з багатою, своєрідною психікою, з буйною фантазією, дивними звичаями і мовою…» 

Візьмемо і ми, друзі, повість «Тіні забутих предків» Михайла Коцюбинського і, немов з путівником, де помічено кожну стежечку, почнемо цікаву подорож у край смерек і замріяних гір. 

( уривок: зустріч малих Івана і Марічки) 

( слайд № 10) 

Незабаром Іван побачив стрічку ворожих родів. 

Вони верталися з храму, тато був трохи напитий. Раптом на вузенькій дорозі, між скелею і Черемошем зробився тиск. Вози, кінні і піші, чоловіки й жінки – спинились і збились у купу. Це зустрілися  Гутенюки з Палійчуками. Іван кинувся в бійку. Не пам’ятав, що робить. Щось підняло його. Але дорослі толочили йому ноги, і він не міг пртиснутись туди, де бились. Все ще гарячий, роз’юшений злістю, він наскочив з розгону на маленьке дівча, що тряслось з жаху біля самого воза. Ага! Це, певно,  Гутенюкова дівка! І, не думавши довго, ударив її в лице.  Вона скривилась і почала тікати. Іван зловив її шарпнув за пазуху, звідти впали на землюнові кісники, дівчинка кинулась їх захищати. Але він видер і кинув у воду. Тоді дівчинка,зігнута вся, подивилась на нього спідлоба якимсь глибоким зором чорних матових очей і спокійно сказала: 

• Нічьо… В мене є другі… май ліпші.

Вона наче його потішала.

Здивований лагідним тоном, хлопець мовчав.

• Мені неня купила нову запаску… і постоли… і мережані капчурі… і … 

Він ще не знав, що сказати.

• Я си обую файно та й буду дівка…

Тоді йому заздрісно стало. 

• А я вже вмію грати в денцівку.
• Наш Федір зробив си таку файну флояру… та й як заграє…

Іван надувся. 

• Я вже щезника бачив.

Вона неймовірно подивилась на нього.

• А нащо ж ти б’єш си?
• А ти нащо коло воза стояла? 

     Вона подумала трохи, не знаючи, що одповісти, і почала щось шукать запазухою.

     Витягла довгий цукерок.

• Ади! 

Половину вкусила, а другу поважним, повним довір’я  рухом подала йому.

• На!

Він завагався, але узяв.

«Його творчість – неповторна. Він родоначальник нового не тільки в кіно, а й у літературі. Дякую українському народові за те, що він дав світові такого великого митця, як  Довженко» 

культурний діяч Франції  Б. Аменгаль

«Благословенна будь, моя незаймана дівице Десно, що згадуючи тебе вже много літ, я завжди добрішав, почував себе багатим і щедрим» (слайд № 11).

Саме тут, над тихосяйною Десною, на околиці містечка Сосниці, що зветься В’юнище, й народився 10 вересня 1894 року в багатодітній сім’ї селян – хліборобів Олександр Довженко (слайд № 12). 

Надзвичайний вплив на формування світогляду Довженка мало соціальне середовище, трудівники, їхні вчинки, іскрометне  слово. 

Авторитет Довженка надзвичайно великий. Він устиг зробити стільки, що історія, пише Борис Буряк «поставила його ім’я поряд з Мікеланджело, Бетховеном, Толстим».

Олександр Довженко написав двадцять кіноповістей, створив тридцять кінофільмів; його перу належить до двох десятків оповідань, дві оригінальні  п’єсивелика кількість публіцистичних статей, творчих виступів, лекцій…

А чого вартий «Щоденник» Довженка. 

(епізоди із «Щоденника» слайд № 13).

                  З усіх людей найбільше я щасливий, 

                  Будую білий калиновий міст. 

                  Мій дім скляний не з казки, лиш правдивий.

                  Великої моєї філософії 

                  Такий безглуздий міст. 

                                   Б.- І. Антонич «Щастя»

Богдан – Ігор Антонич (слайд № 14) народився на Лемківщині 5 жовтня 1909 року в сім’ї священика. Він був єдиним сином Василя Кота, котрий незадовго до народження дитини змінив прізвище на Антонич. Його рідне село Новиця знаходться тепер на території  Польщі.

Потужний талант поета вперто шукав своїх шляхів  у мистецтві. Збірки «Три перстені», «Книга Лева», «Зелена Євангелія», «Ротації», засвідчують про стрімкий розвиток таланту поета. 

(виразне читання поезії Б. – І. Антонича або пісня у виконанні Марії Бурмаки на слова Б. – І. Антонича  «Страдальна мати» слайд № 15 )

Слайд № 16

«У мене нема жодного сумніву в тому, що я народився, хоч і під час мого появлення на світ білий і потім  - років, мабуть, із десять підряд – мати казали, що мене витягли з колодязя, коли напували корову Оришку. 

Трапилася ця подія 1 листопада (за старим стилем)1899 року, в містечку Груні, Зіньківського повіту, на Полтавщині», - так писав про себе Остап Вишня в усмішці «Моя автобіографія».  

Тяжкою була доля гумориста. У 1933 році радянська влада незаконно засудила на 10 років.  Тільки в 1943 році письменник зміг повернутися до літературної праці. Перщим твором  цього періоду стала «Зенітка».  Усмішка обійшла всі фронти, часто читалася по радіо, додаючи бійцям віри в перемогу. 

(відомий український актор А. Паламаренко читає усмішку «Дикий кабан, або вепр» або учень виконує «Зенітку») 

                  Я світ увесь сприймаю оком, 

                 бо лінію і цвіт люблю,  

                  бо рала промінні глибоко 

                  урізались в мою ріллю. 

                                    Михайло Драй – Хмара «Я світ увесь сприймаю оком» 

МихайлоДрай – Хмара ( слайд № 17) належить  до поетів, недооцінених щодо сили й значности свого таланту і неправильно оцінений щодо його  місця в літературному процесі. Народився 10 жовтня 1889 року в селі Малі Канівці  Золотоноського повіту Черкаської губернії в козацькій родині. Рано залишився без матері. Його поетичній палітрі притаманні вкрай загострені ліричні емоції. Як літературознавець глибоко обізнаний із багатьма  слов’янськими літературами. У 1933 році був звинувачений у контрреволюційній діяльності. 

Виразне читання поезії «Лебеді» Михайла Драй - Хмари

                 На тихім озері, де мліють верболози, 

                 Давно приборкані, і влітку, й восени 

                 То плюскоталися, то плавали вони, 

                 І шиї гнулися у них, як буйні лози. 

                 Коли ж дзвінкі, як скло, надходили морози

                 І плесо шерхнуло, пірнувши в білі сни, - 

                 Плавці ламали враз ті крижані лани, 

                 І не страшні для них були зими погрози. 

                 О гроно п’ятірне нездоланих співців, 

Крізь бурю й сніг гримить твій переможний спів, 

                 Що розбиває лід одчаю і зневіри. 

                 Дерзайте, лебеді: з неволі, з небуття

                 Веде вас у світи ясне сузір’я Ліри, 

                 Де пінить океан кипучого життя. 

Відомий майстер поезії реалізму Микола Бажан шість десятків літ долучав свій голос до українського слова. І то не голос рядового митця, а першовідкривача, який оригінальними творами, перекладами, теоретичними 

та критичними працями збагатив українську літературу. 

Микола Петрович Бажан (слайд №18) народився 9 жовтня 1904 рокув Кам’янці –Подільському, у родині військового. КолиМиколі було 5 років родина переїхала до Умані. Саме з цим містом пов’язані найяскравіші спогади дитинства й юності. Автор багатьох поетичних збірок, мемуарних спогадів. 

На ювілейному вечорі Олесь Гончар так  говорив про Миколу Бажана: «Це і є оте життя –творчість, життя – подвиг, якому ніколи не зістаритись, бо вони є органічною часткою вічно живої культури народу, що у вершинних виявах всією художньою красою і вагомістю створеного перейде до нащадків».

(уривок з поезії Миколи Бажана   _______________________________)

                 Була у нього усмішка дитяти – 

                  Блакиті української тепло. 

                  Любов’ю серце зроджене було, 

                  Як пісня – чесне, як бджола  - завзяте. 

                                       Д. Павличко «Була у нього усмішка дитяти». 

Дмитро Васильович Павличко (слайд № 19) – український поет, перекладач, громадсько – політичний діяч. Народився 28 вересня 1929 року в селі Стопчатові на Івана – Франківщині в селянській родині. Від осені 1945 до літа 1946 року був ув’язнений за сфабрикованими сталінськими каральними органами звинуваченням у належності до УПА. 1953 року закінчив філологічний факультет Львівського університету. Найповніше талант поета розкрився в ліриці. Володіє англійською, іспанською, польською мовами.  

(Звучить пісня «Два кольори»____________________________________) 

До нових зустрічей. Дякуємо за увагу. Пісня про Україну ( слайд №20). 

Література: 

1. СеменчукІ.  Життєпис Олексадра Довженка  К.: «Молодь», 1991
2. Довженко О. Твори: У 5т. – К.: Дніпро, 1983. – Т. 1. –с.81
3. Кирилюк С. Іван Котляревський. Життя і творчість. – К.: Дніпро,

1981.

     4.Калениченко Н. М. Нарис життя і творчості – К., 1984

     5.Павло Грабовський у школі. Посібник для вчителів. Збірник статей. 

     6.Українське слово. Хрестоматія української літератури та літературної 

          критики. Книги 2; 3. К.: Рось, 1994.

    7.Остап Вишня Фейлетони, гуморески, усмішки.   К.: Наукова думка,   

        1984. 

    8.Історія української літератури.К.: Наукова думка, 1988. –Т. 2 

    9.Коцюбинський М. Вибрані твори. – К.: Дніпро, 1977 

   10. Котляревський І. Поетичні твори. Драматичні твори. Листи.